ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Гліб Олександрович (26(14).05.1877—15.01.1949) — правник і літературознавець. Один з представників родини Лазаревських, син О.Лазаревського, брат К.Лазаревської та Б.Лазаревського. Н. в с. Підлипне Конотопського пов. Черніг. губ. (нині село Конотопського р-ну Сум. обл.). Потому з батьками жив у Києві. Середню освіту здобув у 4-й Київ. г-зії. По закінченні г-зії (1895) навч. в Київ. ун-ті. 1897—99 виконував обов’язки секретаря час. «Киевская старина» (опублікував там власні істор. розвідки: одну про українців — докторів медицини 18 ст., другу про склад київ. жін. монастирів на 1777). 1899 закінчив юрид. ф-т Київ. ун-ту і з жовтня цього ж року став кандидатом на суд. посади при Київ. окружному суді. Від грудня 1904 служив суд. слідчим 2-ї дільниці Конотопського пов. Ніжинського окружного суду, потому був товаришем (заст.) прокурора: Чернігівського (з січня 1906), Віленського (з березня 1911), Київського (з жовтня 1915 і до жовтня 1917) окружних судів. За Української Центральної Ради став активним учасником
нац. руху, був членом Укр. правничого т-ва. Від березня 1918 — 1-й помічник старшого військ. прокурора (прокуратора) Української Народної Республіки. За гетьманату П.Скоропадського працював у міністрові Гол. військово-юрид. управлінні, а також у Комісії з питань правничої термінології (створена в травні 1918 при мін-ві суд. справ, її головою був О.Левицький). У грудні 1918 очолив Окрему слідчу комісію при Осадному корпусі січових стрільців Є.Коновальця. Від травня 1919 — один з прокурорів (прокураторів) Найвищого суду УНР. Наприкінці листопада 1919 був заарештований денікінською контррозвідкою (див. Денікіна режим в Україні 1919—1920). Утримувався в Лук’янівській тюрмі. У січні—лютому 1920 служив у ліквідаційній комісії при Київ. губернському революц. к-ті, став наук. співробітником, а згодом і секретарем очолюваної О.Левицьким Комісії ВУАН для виучування звичаєвого права. Займався, зокрема, підготовкою програми для збирання матеріалів кримінального звичаєвого права. Навесні 1921 також допомагав впорядковувати і каталогізувати книгозбірню О.Левицького, служив юрисконсультом і керуючим справами у кооп. орг-ціях: зокрема у Київ. губернському (з 1923 — окружного) с.-г. союзі. Від весни 1925 працював наук. секретарем і юрисконсультом Київ. обласної станції Нар. комісаріату земельних справ УСРР. Водночас досліджував творчість Т.Шевченка. У січні 1930 дістав від Наркомосу УСРР наук. відрядження до Польщі і Франції для збирання там матеріалів про життя і творчість Т.Шевченка. З відрядження вчасно не повернувся і до 1939 жив у Польщі, був наук. співробітником Українського наукового інституту у Варшаві (опублікував аналітичну інформацію про діяльність цієї установи за 1930—35 і 1935—39). Займався впорядкуванням архіву М.Драгоманова, видав листування М.Драгоманова з членами Старої громади (див. Громади) і як 2-й том цього видання підготував до друку «Листування Лесі Українки з Драгомановими і Косачами». Написав також по-
вість «Молодість Лесі Українки» (1937; проте опублікувати її не зміг). Був автором кількох статей антирад. змісту в еміграційних виданнях, вів активне громад. життя. Зокрема, входив до Укр. правничого товариства у Варшаві, очолював його адміністративно-суд. комісію. У вересні 1939, з початком Другої світової війни, повернувся в УРСР, на той час його дружину і сина було засуджено на 5 років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Польщі. Жив на Сумщині, з квітня 1940 працював коректором, перекладачем, приватним викладачем іноз. мов у м. Суми. У червні 1941 з дозволу властей приїхав до Києва, згодом деякий час жив у Харкові. У зв’язку з окупацією веромахтом зх. регіонів СРСР у грудні 1941 прибув до м. Уфа (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ). Почав працювати там перекладачем при АН УРСР, з 1942 був літ. редактором і перекладачем в Ін-ті історії України АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України). У липні 1943 призначений в. о. старшого наук. співробітника Держ. літературно-худож. музею Т.Шевченка, створеного в Уфі. Опублікував у ж. «Українська література» (у жовтні 1945 перейменований на ж. «Вітчизна») дослідження «Шевченко і Лазаревські» та автобіографічну працю «“Київська старовина”: Спогади». Влітку 1944 разом з музеєм повернувся до Києва. Працював зав. відділу музею, досліджував питання шевченкознавства, підготував низку наук. праць, у т. ч. «Століття заповіту Т.Г. Шевченка», «Тарас Шевченко і Глафіра Псьол», «Шевченко в житті», «Культура російського народу й Т.Г. Шевченко» (усі — 1946), «Культура російського народу і пам’ять про Т.Г. Шевченка (1861—1918)» (1947). Мешкав безпосередньо в приміщенні музею. Творчу діяльність припинив у зв’язку з постановою ЦК КП(б)У «Про журнал “Вітчизна”» від 1 жовтня 1946 (у ній, зокрема, зазначалося, що Л. як постійний автор журналу «активно проповідував у своїх писаннях буржуазно-націоналістичні ідеї, всіля-
ко вихваляючи дореволюційну поміщицько-капіталістичну дійсність і підносячи на щит консервативних та реакційних діячів минулого, в тому числі і прямих петлюрівських контрреволюціонерів»). 22 листопада 1947 був звільнений з музею «за недотримання ідеологічного рівня» в наук. працях. Від червня 1948 займав посаду бібліотекаря відділу обробки у Львів. обласній б-ці. У вересні цього ж року звільнився і став працювати в наук. б-ці Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет). П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі. Праці: Список докторов медицины из малороссов, практиковавших в России в ХVIII в. «Киевская старина», 1896, № 3; К истории киевских женских монастырей. «Киевская старина», 1896, № 4; Гетьманщина. «За державність» 1930, зб. 2, 1932, зб. 3; Архів Михайла Драгоманова, т. 1. Листування Київської старої громади з М. Драгомановим (1870— 1895). Варшава, 1937; Та не буде лучше... (Спогади емігранта про старі панські садиби в Україні). «Громадянка» (Львів), 1938, № 3; З діяльності Академії наук УССР 1938 р. чи зміна відношення до української мови й історії в УССР. «Сьогочасне й минуле. Вісник українознавства», 1939, № 2; Київська старовина. Спогади. «Українська література», 1943, № 7— 12, 1944, № 1—11; Брати Лазаревські. «Україна», 1945, кн. 3; Київська старовина [Упорядники Забіяка І.М., Лазаревський О.О.]. К., 2007. Літ.: Забіяка І., Лазаревський О. У майбутнє — без минулого? [Передмова до публікації: Лазаревський Г. Київська старовина. Спогади.] «Київ», 1992, № 5; Забіяка І. Мемуари чотирьох поколінь роду Лазаревських як історичне джерело. В кн.: Матеріали Всеукраїнської науково-освітньої конференції «Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця ХХ ст.)». Глухів, 1996; Вєдєнєєв Д. Доля розвідника у контексті національної драми. «Вечірній Київ», 1996, 19 листопада; Мороз М. Упорядник і дослідник архіву Михайла Драгоманова Гліб Лазаревський. В кн.: Mappa mundi: Збірник наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя. Львів—К.—Нью-Йорк, 1996; Лазаревский А.А. Pro domo sua (Про дом мой). Мегион, 1999; Усенко І.Б. Дослідження звичаєвого права у вітчизняній юридичній науці. В кн.: Правовий звичай як джерело українського права IX—XIX ст. К., 2006. О.О. Лазаревський, І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лазаревський Гліб Олександрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
