КУХАР Валерій Павлович (н. 26.01.1942) — учений-біохімік. Акад. НАН України (1985; до 1991 — АН УРСР, з 1991 — АН України, з 1994 — Національна академія наук України). Н. в м. Київ. У 16 років поступив до
Дніпроп. хіміко-технологічного інституту. Отримавши 1963 диплом з відзнакою за спеціальністю «інженер-технолог пластмас», повернувся в рідне місто й поступив до аспірантури Ін-ту органічної хімії АН УРСР (з 1989 — Ін-т біоорганічної хімії та нафтохімії АН УРСР, з 1994 — Ін-т біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України). Від 1966 став працювати в цьому ж ін-ті: займав посади молодшого, потім — старшого наук. співробітника, 1967 захистив канд., а 1973 — докторську дис. («Альфахлоралкіламіни та їх фосфорильовані похідні»), з 1975 очолював відділ хімії полігалогенорганічних сполук (згодом — відділ тонкого органічного синтезу), 1984 створив і очолив відділення біоорганічної хімії, з 1987 — дир. ін-ту. Від 1976 (і до 1996) читав курси лекцій з хімії елементоорганічних сполук та асиметричного синтезу в Київ. ун-ті. 1978 був обраний чл.-кор. АН УРСР та акад.-секретарем від-ня хімії та хім. технології АН УРСР, 1985 — акад. (спеціальність «органічна хімія»). 1988—93 — віцепрезидент АН УРСР/України. Водночас 1990—91 — чл. ЦК та чл. політбюро ЦК КПУ. 2004 очолював Комісію з вивчення техніко-екон. обґрунтування та екологічної безпеки різних технологій ліквідації твердого палива ракет СС-24. Від 2006 є чл. К-ту з Держ. премій України в галузі науки і техніки, з 2007 — заст. голови Міжвідомчої комісії з питань біологічної та генетичної безпеки при Раді нац. безпеки і оборони України. У різні роки провів дослідження в галузі хімії полігалогенорганічних сполук, разом з учнями створив і дослідив низку невідомих раніше біологічно активних речовин, розробив високоефективні регулятори росту рослин. У галузі хімії біорегуляції виконав дослідження, які допомогли з’ясувати найбільш заг. закономірності процесів регуляції в живій клітині. Як президент Укр. к-ту з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» інтенсивно займається екологічними аспектами пром. технологій, пошуком шляхів зменшення техногенного навантаження на довкілля та ліквідації
наслідків його забруднення. Публікує з цих питань статті та книги, зокрема видав монографію «Достижения энергетики и защита окружающей среды» (Київ, 2004, у співавт.). Є автором понад 550 наук. праць і винаходів, а також гол. ред. зб. «Каталіз та нафтохімія»; чл. редколегій часописів: «Біотехнологія», «Журнал органічної та фармацевтичної хімії», «Украинский химический журнал», «Химия и технология воды», «Фармацевтичний журнал»; чл. редакційної ради ж. «Біополімери і клітина». Лауреат премії ім. А.Кипріанова НАН України, Держ. премії України в галузі науки і техніки (1999), премії Міжнар. федерації вчених «Terni san Valentino: Un anno d’amore». Літ.: «Вісник НАН України», 2002, № 1; Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005. В.Ю. Васильєв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кухар Валерій Павлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
