1792 рос. імп. Катерина II на відзнаку заслуг Чорноморського козацького війська в російсько-турецькій війні 1787—1791 підписала Жалувану грамоту Чорноморському козацькому війську, згідно з якою козакам для заселення виділялися землі на Кубані. Перед цим козаки були тимчасово оселені на тер. між Пд. Бугом і Дністром. Перші козац. загони прибули на п-ів Тамань Чорним морем на весельно-вітрильній флотилії у серп. 1792. Висадилися на пристані поблизу фортеці, яку охороняв рос. Кубанський корпус. Восени цього ж року на Кубань під проводом кошового отамана З.Чепіги суходолом (в обхід Азовського моря) прийшли 3 кінні і 2 піші п’ятисотенні полки, сімейні козаки і військ. обоз. Заселення земель (колиш. володінь Кримського ханату) почалося весною 1793. Козаки зайняли пн.-зх. частину Прикубання, що згодом отримала назву Чорноморія. Спочатку вони намагалися відтворити тут забудову останньої Запорозької Січі. Неподалік заплави р. Кубань заклали гол. укріплення на зразок Запороз. Січі у формі чотирикутника, яке було назване на честь рос. імператриці Єкатеринодаром (нині м. Краснодар). Однак врешті умови розселення були визначені «Порядком общей пользы» — документом про осн. засади управління військом, про землекористування і розселення, який після тривалої розробки був підписаний 1 січ. 1794 кошовим отаманом З.Чепігою, військ. суддею А.Головатим і військ. писарем Т.Котляревським. Згідно з жеребкуванням, козаки розташувалися 40 куренями (див. Курені запорозькі) на заздалегідь визначених місцях — уздовж сте-
пових річок, урочищ та по лінії тогочасного кордону Російської імперії — по пн. берегу р. Кубань. 38 куренів зберегли старі назви Запороз. Січі (з часом дещо видозмінені): Батуринський, Брюховецький, Васюринський, Величківський, Вищестебліївський, Дерев’янківський, Джереліївський, Дінський, Дядьківський, Іванівський, Іркліївський, Калниболотський, Канєвський, Кисляківський, Конеловський, Корєновський, Корсунський, Крилівський, Кущевський, Леушківський, Медведівський, Менський, Мишастівський, Незамаївський, Нижчестебліївський, Пашківський, Переяславський, Пластунівський, Платніровський, Полтавський, Поповичевський, Рогіївський, Сергіївський, Тимашевський, Титарівський, Уманський, Шкуринський і Щербинівський. Два нові курені дістали назви — Березанський на честь перемоги чорноморців при захопленні турец. фортеці на о-ві Березань (див. також Березанської фортеці штурм 1788) і Єкатериновський на честь імп. Катерини II. За приписом Військ. уряду куренні поселення повинні були забудовуватися за єдиним заг. планом — із прямими і широкими вулицями, з центр. площею, посередині якої мала стояти церква. Спочатку такі поселення не мали укріплень, однак потім їх почали обкопувати неглибокими ровами, уздовж яких насипали вали та встановлювали частокіл, або обносити двома рядами тину, проміжок між якими наповнювали землею, ворота охоронялися караулом. У поселеннях зводилися землянки й мазанки. 1842, згідно з Положенням про Чорномор. козац. військо, курені в Чорноморії набули статусу станиць. За роки рад. влади частина курінних станиць втратила свої січові назви. Станиця Уманська була перейменована в Ленінградську, Полтавська — у Красноармійську, Поповичевська — у Калінінську. У 1990-х рр. окремим станицям повернуто їх старі назви. Літ.: Фелицын Е.Д. Кубанское казачье войско 1696—1888 гг. Воронеж, 1888; Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска, т. 1. Екатеринодар, 1910; Голобуцкий В.А. Черноморское казачество. К., 1956; Кащен-
523 КУРІННІ
П.П. Курінний.
524 КУРІНЬ
ко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. Нью-Йорк, 1973; Основные административно-территориальные преобразования на Кубани (1793—1985 гг.). Краснодар, 1986; Екатеринодар—Краснодар 1793— 1993: Два века города в датах, событиях, воспоминаниях: Материалы к летописи. Краснодар, 1993; Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Краснодар, 1996; Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997. Є.Д. Петренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУРІННІ СТАНИЦІ ЧОРНОМОРСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
