КУНИЦЬКИЙ Стефан (Степан; р. н. невід. — п. у берез. 1684) — держ. та військ. діяч, гетьман Правобережної України (1683— 84). Походив з укр. шляхетської родини, що проживала на Брацлавщині. Виконував дипломатичні доручення гетьманів І.Виговського, П.Дорошенка та І.Самойловича. 1672 був військовим товаришем Війська Запорозького. Під час перебування 1673 у Варшаві таємно нобілітувався (див. Нобілітація) у шляхетський стан сеймом Речі Посполитої, за що після повернення до Батурина був заарештований і певний час перебував у в’язниці. Після звільнення переїхав на Правобережжя, де з 1677 займав посаду немирівського старости (див. Староство). Не раз передавав лівобереж. гетьману І.Самойловичу важливу інформацію, яка об’єктивно характеризувала міжнароднополіт. та військ. становище у Центр.-Сх. та Пд.-Сх. Європі. 1681, згідно з універсалом наказного гетьмана Я.Драгинича, при-
значений полковником Білоцерківського полку, але через два роки взяв активну участь у вигнанні цього турец.-молдов. ставленика з Правобережжя. У лип. 1683 зібрав козац. раду, яка ухвалила рішення: визнати протекторат короля Яна III Собеського над Військом Запороз. на Правобережжі, підтримати війну Речі Посполитої з Османською імперією і здійснити похід на турецько-татар. володіння в Молдові та Пн. Причорномор’ї. 24 серп. 1683 К. королів. універсалом призначений гетьманом Війська Запороз. у Правобереж. Україні. Пізніше йому були вручені клейноди — булава, корогва, печать із «старожитнім гербом України». У листоп. того ж року на чолі 5—6-тис. укр. війська здійснив похід до Молдавського князівства та Буджаку, відволікаючи тим самим частину осман. сил від участі у боях з Австрією та Річчю Посполитою після Віденської битви 1683. 4 груд. (за ін. даними — 5 груд.) 1683 К. здобув перемогу над турецько-татар. військами Яли-паші під м. Кіцкани (нині село в Молдові), після чого рушив углиб володінь Ногайської орди. Знищив поселення навколо Акермана (нині м. Білгород-Дністровський) і дійшов до берегів Чорного м., де розорив передмістя Ізмаїла та Килії. Ці бої досить детально висвітлювали тогочасні європ. газети — польс., італ., нім., франц. та швейцарські «летючі листки». Зважаючи на гучний резонанс цих подій, король Ян III Собеський намагався використати інформацію про оволодіння правобереж. гетьманом татар. територіями на польсько-рос. переговорах у Москві, змусивши останню поступитися в окремих питаннях майбутнього «Вічного миру» (див. «Вічний мир» 1686). Перемога українців у Пн. Причорномор’ї була відзначена святковою літургією в гол. соборі Відня за участю герм. імп. Леопольда I Габсбурга та рим. папи Інокентія ХI. 30 груд. біля с. Тобак (нині с. Табаки Болградського р-ну Одес. обл.), що на пн. сх. від м. Рені, війська крим. хана ХаджиГірея II (12 тис.) протягом п’яти діб атакували козаків в оборонному військ. таборі (див. Ваґенбург). Не витримавши ворожого
497 КУНИЦЬКИЙ
498 КУНИЧНЕ
натиску, К. разом з кінними полками (бл. 2 тис.) зумів переправитися через річку й покинути табір, у якому залишалися піх. полки на чолі з полковником А.Могилою (бл. 4 тис.), вони через деякий час також вирвалися з оточення. У лют. 1684 до Варшави прибуло посольство К. на чолі з генеральним писарем Пяйковським і полк. Я.Дуніним-Раєцьким. Його вимоги сприяли появі наступних сеймових та королів. актів 1684—85, які в межах законодавства Речі Посполитої надавали певного правового оформлення козац. устроєві Правобереж. України. К. під час свого гетьманування у Правобереж. Україні від імені короля зумів відродити в цьому регіоні окремі інститути козац. державності, які були знищені тут у попередні роки під тиском Речі Посполитої, Осман. імперії та Рос. держави. Цьому сприяла й українсько-польс. військ. взаємодія, яка протидіяла спробам проникнення Осман. імперії до Центр. та Сх. Європи. Розпочавши колонізаційні заходи на правобереж. землях України, гетьман зміг підготувати ґрунт для своїх наступників у справі відтворення ними держ. інститутів правобереж. частини Українського гетьманату. У берез. 1684 під час проведення козац. ради в м. Могилів (нині м. Могилів-Подільський) убитий козаками, невдоволеними його діями в битві поблизу с. Тобак. Літ.: Крупницький Б. З історії Правобережжя 1683—1688 рр. В кн.: Праці історико-філологічного товариства в Празі, т. 4. Прага, 1942; Чухліб Т. Гетьман С.Куницький у боротьбі Правобережної України та Речі Посполитої проти Османської імперії (1683—1684). В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії ХI—ХVIII ст. К., 2000; Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663—1713). К., 2004. Т.В. Чухліб.
2) суд. податок (змирщина); 3) податок на користь держ. скарбниці за право користуватися мисливськими, промисловими чи орними угіддями на тер. держ. домену (куничне); 4) податок за право торгівлі харчовими продуктами. Літ.: Торгівля на Україні ХIV — середина ХVII століття. Волинь і Наддніпрянщина. К., 1990; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 5. К., 1994. Т.Л. Вілкул.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУНИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
