КУБА, Республіка Куба — острівна д-ва, що розташов. на о-ві Куба і прилеглих о-вах (понад 1600) з групи Великих Антильських о-вів. Омивається водами Атлантичного океану, Карибського м., Мексиканської затоки. Тер. — 110,9 тис. км2. Столиця — м. Гавана. Адм.-тер. поділ — 14 пров. і спец. муніципалітет о-ва Хувентуд. Населення — бл. 11,4 млн осіб (2007). Расовий склад: мулати та іспано-індіанські метиси (51 %), білі (37 %), негри (11 %), монголоїди, переважно китайці (1 %). Держ. мова — іспанська. Релігія — римо-католики (85 %), послідовники синкретичних афро-християнських культів та ін. Грошова одиниця — кубинське п’єсо, яке дорівнює 100 сентаво. У країні діє Конституція 1976 (з поправками 1992 та 2002). За формою правління — парламентська республіка, однак фактично — диктатура. Законодавча влада представлена однопалатним парламентом — Нац. асамблеєю нар. влади (609 депутатів), яка обирається прямим голосуванням за списками, затвердженими спец. комісією строком на 5 років. Нац. асамблея обирає президента і віце-президента країни строком на 5 років, а також Держ. раду, яка складається з 31 члена й діє від імені парламенту в період між сесіями. Президент одночасно є головою виконавчої влади — Ради міністрів, яка призначається парламентом або Держ. радою за поданням президента. Від лют. 1959 кер. країни був Фідель Кастро Рус.
Від груд. 1976 віце-президентом д-ви є рідний брат Ф.Кастро Рус ген. Рауль Кастро Рус. 31 лип. 2006 Ф.Кастро у зв’язку з погіршенням стану здоров’я тимчасово, а в лют. 2008 — остаточно — передав владу братові. Першим з європейців, який висадився на о-ві, був Х.Колумб (жовт. 1492). 1511 Дієго Веласкес де Куельяр підкорив корінне нас. і став першим іспанським губернатором К. Подальша колонізація супроводжувалася винищенням корінного нас. і ввезенням рабів з Африки для роботи на плантаціях цукрової тростини (рабство зберігалося до 1886). Жорстоке правління іспанців спровокувало оформлення руху за незалежність. Десятирічна війна 1868—78 та повстання Х.Марті й А.Масео 1895—98 остаточно ослабили іспанську колоніальну владу. Завдяки амер. військ. інтервенції (1898 США вступили у війну з Іспанією) колоніальний режим на К. було скинуто. Згідно з умовами Паризької мирної угоди, укладеної в груд. 1898, К.
протягом 3 років перебувала під юрисдикцією США і отримала незалежність у 1902 (від 1901 США належить невелика пд.-сх. частина кубинської тер., де нині розташов. військ. база Гуантанамо). 1934 до влади прийшов диктатор Ф.Батіста. 26 лип. 1953 група революціонерів на чолі з Ф.Кастро зробила невдалу спробу захопити армійські казарми у фортеці Монкада (м. Сантьягоде-Куба). Більшість учасників було заарештовано, на суді Ф.Кастро виголосив свою знамениту промову «Історія мене виправдає». Після 2-х років ув’язнення революціонерів вислали з країни. Перебуваючи в еміграції, Ф. Кастро започаткував «Рух 26-го липня», метою якого було скинення режиму Ф.Батісти. У груд. 1956 Ф.Кастро на чолі команди з 81 особи на яхті «Гранма» прибув з Мексики на К. У горах СьєрраМаестра він створив повстанську армію, яка в кін. 1958 розгромила урядові війська. 1 січ. 1959 повстанці вступили в Гавану. Ф.Кастро почав проводити політику націоналізації та експропріації власності, що привело до конфронтації зі США, які мали тут значні капіталовкладення. 1961 США розірвали дипломатичні відносини з К. і наклали на неї екон. ембарго. У квіт. 1961 за амер. підтримки на Плайя-Хірон був висаджений десант. Однак спроба перевороту виявилася невдалою. Ф.Кастро переорієнтувався на СРСР, який надавав йому політ. і екон. підтримку. В жовт. 1962 внаслідок розташування на Кубі рад. ракет з ядерними боєголовками розпочалася
433 КУБА
434 КУБАЛЯ
торгово-екон. та науково-тех. співробітництва. Розвивається співпраця в галузі медицини. У квіт. 1999 в Гавані відкрито пам’ятник Т.Шевченку. Літ.: Куба: опыт общественного развития. М., 1979; Кастро Ф. История меня оправдает. Гавана, 1984; Страны и регионы мира: Экономикополитический справочник. М., 2005. Я.Л. Примаченко.
Куба. Гавана. Фортеця Ель-Морро. Фото початку 21 ст.
«карибська криза». Світ певний час перебував на межі ядерної катастрофи. 1965 була заснована єдина в країні партія — Комуніст. партія Куби, її ген. секретарем став Ф.Кастро. 1975 К. проголосила себе соціаліст. д-вою. Протягом 1960—80-х рр. країна відігравала активну роль у міжнар. політиці, ставши плацдармом антиамер. та революц. рухів у Лат. Америці. У 1970-х рр. кубинські війська брали участь у військ. конфліктах в Анголі та Ефіопії. Розвал СРСР спричинив різкий спад екон. розвитку К., госп-во якої було залежним від рад. продовольчих і пром. поставок (рад. субсидії становили бл. 4—6 млрд дол. США щорічно). З К. був виведений рос. навчальний центр сухопутних військ, а невдовзі закрито центр радіоелектронного стеження в м-ку Лурдес. ВВП К. скоротився на третину. За цих умов уряд Ф.Кастро змушений був піти на введення режиму жорсткої економії і водночас на незначні кроки з активізації приватної ініціативи. Для заохочення іноз. інвестицій 1996 був ухвалений закон про створення вільних екон. зон (ВЕЗ) і вже на поч. 1997 було відкрито три такі зони — Вахай, Гавана, Маріель. Від 2000 К. отримує від Венесуели 98 тис. барелів нафти щодня на пільгових умовах, частково розраховуючись наданням послуг, зокрема в галузі охорони здоров’я. К. є чл. багатьох міжнар. орг-цій, зокрема, Світової організації торгівлі та Всесвітньої митної організації. У сфері міжнар. політики кубинський уряд робить ставку на
розвиток відносин із країнами Лат. Америки та Китаєм. 2006 при Держ. департаменті США створений к-т, який має розробити політику США стосовно К. після смерті Ф. Кастро. Осн. галуззю кубинської економіки є цукрова пром-сть (виробляє 9—9,5 млн т цукру на рік). К. займає 3-тє місце у світі з видобутку нікелю, має значні поклади хрому, марганцевих, залізних та мідних руд, азбесту, кам’яної солі, фосфоритів. Країна залишається традиційним постачальником тропічних фруктів, рому, тютюну та сигар. 2006 ВВП на душу нас. становив 3,9 тис. дол. США. Д-ві належить монополія на зовн. торгівлю, в її власності знаходиться більшість пром. підприємств. Починаючи з берез. 1990, за особистою ініціативою Ф.Кастро діє програма «Діти Чорнобиля», завдяки якій понад 20 тис. укр. дітей пройшли курс лікування та оздоровлення (див. Чорнобильська катастрофа 1986). 6 груд. 1991 Республіка Куба визнала незалежність України. 12 берез. 1992 було підписано протокол про встановлення дипломатичних відносин. 24 серп. 1991 в Україні започаткована діяльність ген. консульства К., яке пізніше було перетворене в посольство Республіки Куба. Від верес. 1993 на К. діє посольство України. Україна експортує на К. металопрокат, взуття, трактори, автозапчастини, імпортує з К. цукор та тютюнові вироби.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУБА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
