КТИТОР (від грец. кфЮτщс — будівничий, засновник) — 1) особа, на кошти якої збудовано або заново убрано (іконами, фресками) правосл. храм чи монастир. К. брав участь у наймі на роботу священнослужителя та ін. членів причету, опікувався церк. і госп. життям храму, мав право разпоряджатися частиною прибутків храму. Зображення ктиторів, у т. ч. портретні, інколи з невеликою моделлю будови на долоні, були поширені в мист-ві Візантії та країн Балканського півострова. На укр. землях з часів Київської
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КТИТОР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
