КРОКОВСЬКИЙ Олександр (чернече ім’я — Йоасаф; р. н. невід. — п. 01.07.1718) — церк. діяч, митрополит Київ., Галицький і всієї Малої Росії (1708—18). Закінчив Київський колегіум (див.
Києво-Могилянська академія). У 1680-х рр. викладав у ньому риторику, був проф. філософії та богослов’я, префектом, ректором (1693—97), водночас 1690—93 — ігуменом Київського Свято-Микільського пустинного монастиря. 1689—93 прочитав (уперше в Київ. колегіумі) 4-річний курс богослов’я, що дало йому підставу клопотатися про затвердження нового статусу колегіуму як вищого навч. закладу. 11 січ. 1694 царський уряд своєю грамотою затвердив його право на читання
4-річного курсу богослов’я, а також право колегіуму на самоврядування без втручання світських і військ. властей, що означало набуття колегіумом статусу академії. 1697 став архімандритом Києво-Печерської лаври. 15 серп. 1708 був висвячений на митрополита Київ., Галицького і всієї Малої Росії. Невдовзі, однак, за наказом рос. царя Петра І був схоплений як прихильник гетьмана І.Мазепи і доставлений в м. Глухів. З примусу взяв там участь у проголошенні анафеми гетьманові. 1717 знову був запідозрений в опозиційності до Петра I і викликаний до Санкт-Петербурга. По дорозі, у м. Твер (нині місто в РФ), несподівано помер. Збереглися його записи лекцій з філософії (1686—87), написані лат. мовою. У них він ділить філософію на «розумову» (логіка), «природну» (фізика) та «божественну» (метафізика) і подає власні оригінальні за змістом зразки філос. диспутів. Характерною їх особливістю є спрямованість проти доктрини томізму (напрям у схоластичній філософії; назва походить від імені його засн. Фоми (Томи) Аквінського, 1225—74) про примат розуму над волею. К. стверджує, що «воля є більш благородною потенцією, ніж інтелект», і що «тільки воля є загальною причиною волевиявлення». За його концепцією, волевиявлення залежить як від волі, так і від інтелекту — осмислення об’єкта. Але, будучи важливою складовою волевиявлення, інтелект діє не як керуючий або спричинюючий чинник, а як той, що радить чи переконує, при цьому «його порада перебуває під владою волі». К. солідаризується з тими мислителями, які вважають, що в процесі мислення здійснюється постійне його (мислення) коригування. Він критикує також, поряд з поглядами томістів, вчення скоттистів (напрям пізньої схоластики, пов’язаний з ім’ям англ. філософа Іоанна Дунса Скотта, 1265— 1308, чл. ордену францисканців), яке в кін. 17 — на поч. 18 ст. викладалося в багатьох катол. колегіях Європи. На його думку, «універсальне» не є таким самим, як одинична річ, однак воно не є й поза світом речей. Воно «не є чистим словом чи поняттям», а є
«внутрішнім відносно одиничних», є «притаманним буттю багатьох», «єдиним у багато чому». К. наголошує, що даремною була б наука, коли б вона не могла застосуватися на практиці, а тому той, хто не прагне втілювати в життя результати науки, не має нічого спільного з нею. Літ.: Від Вишенського до Сковороди. К., 1972; Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца ХVII — начала ХVIII вв. К., 1978. П.Д. Овчаренко.
Дж.: Центральний державний історичний архів України в Києві, ф. 22, 25. Літ.: Wolff J. Kniaziowie litewskoruscy od koЅca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993. І.А. Тесленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРОКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
