КРІПАЦТВО, кріпосне право — система аграрних відносин переважно в сільс. районах, за якої, по-перше, власником землі, що перебуває у володінні чи без-
посередньому користуванні селянина, який на ній господарює, а також неповним власником виробленої на цій землі продукції є можновладець — феодал, а подруге, селянин, що господарює на його землі, підлягає адм. і суд. владі землевласника. Появу К. зумовили виникнення й розвиток великої земельної власності. Особиста залежність селянина від феодала (див. Феодалізм), як правило, юридично закріплювалася держ. владою; ступінь цієї залежності був тим вищий, чим менше правових підстав було в селянина на вільний перехід від одного землевласника до ін. і чим менше можливостей він мав, щоб вільно розпоряджатися своїм майном тощо. Кріпак, який без дозволу залишав господаря (у багатьох випадках такий дозвіл мав бути письмовим), вважався збіглим і переслідувався відповідно до діючого законодавства. Стосовно прикріплених до землі селян практикувалися купляпродаж і обмін (на укр. землях така практика набула особливого поширення в 2-й пол. 18 — 1-й пол. 19 ст.). Термін «кріпацтво» походить від назви купчих документів на землі — «кріпості», у Росії вони були відомі з кін. 15 ст. У 19 ст. рос. й укр. публіцисти почали вживати цей термін для означення сусп. відносин середньовіччя та Нового часу. Першими кріпаками на укр. землях слід вважати «посаджених на землі» холопів періоду Київ-
ської Русі, безправне становище яких було законодавчо визначене «Руською правдою». У часи перебування укр. земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої в 14 — 1-й пол. 17 ст. набули розвитку процеси покріпачення найбідніших верств місц. нас. Численні урядові привілеї окремим можновладцям, Литов. статути 1529, 1566, 1588 (див. Статути Великого князівства Литовського), що встановлювали особисту залежність посполитих і забороняли всякі переходи їх від одного землевласника до ін., призвели до закріпачення наприкінці 16 ст. 20 % селян. На Закарпатській Україні оформлення К. відбулося на поч. 16 ст. Його розвиток характеризувався зростанням обсягу повинностей за користування землею (панщина, натуральні побори, грошові платежі). Визвольна війна 1648—76 (див. Національна революція 1648— 1676) на більшій частині укр. земель помітно нівелювала правовий статус осн. груп сусп-ва. Проте подальший тамтешній соціально-екон. і політ. розвиток призвів до відновлення з кін. 17 ст. на західноукр. і правобереж. землях чинності законодавства Речі Посполитої. У Лівобережній Україні та Слобідській Україні повторне юрид. оформлення в К. кількох мільйонів селян відбулося згідно з указом імп. Катерини ІІ від 14 (3) трав. 1783. У Галичині, на Закарпатті та Буковині К. було скасоване 1848 (див. Селянська реформа в Галичині, на Буковині та Закарпатті 1848), у Російській імперії — 1861 (див. Селянська реформа 1861). Від 1930 і до поч. 1950-х рр. у СРСР практичне скасування паспортної системи на селі (див. Паспортизація населення) й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично призвели до прикріплення селян до землі з обов’язковою умовою виконання т. зв. трудоднів. Літ.: Жерела до історії УкраїниРуси, т. 1—2. Львів, 1895—97; Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХIХ ст. К., 1954; Софроненко К.А. Общественно-политический строй Галицко-Волынcкой Руси ХI—ХIII вв. М., 1955; Герасименко М.П. Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщинного господарства. К., 1959; От-
мена крепостного права на Украине: Сборник документов и материалов. К., 1961; Дубровіна А.Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу феодальнокріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин (перша половина ХIХ ст.). К., 1966; Історія селянства Української РСР, т. 1. К., 1967; Ткач А.П. Кодификация, памятники и основные черты права Украины второй половины XVIII — первой половины ХIХ ст. К., 1969; Новосельцев А.П. и др. Пути развития феодализма. М., 1972; Пашук А.И. Законодательство периода становления абсолютизма, т. 4. М., 1986; История государства и права Украинской ССР, т. 1. К., 1987; Історія українського селянства: Нариси, т. 1—2. К., 2006. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРІПАЦТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
