КРИМСЬКІ ПОХОДИ 1687 і 1689 — спільні походи рос. армії та укр. козац. війська на Кримський ханат. Уклавши «Вічний мир» 1686 з Річчю Посполитою, Росія вступила в «Священну лігу» — антиосман. коаліцію Австрії, Венеції та Польщі й розпочала боротьбу за землі Пн. Причорномор’я. У трав. 1687 100-тис. рос. армія під командуванням кн. В.Голіцина вирушила в похід. Між річками Оріль і Самара (притоки Дніпра) до неї приєдналося 50-тис. укр. козац. військо під проводом гетьмана І.Самойловича. Переправившись через річки Самара й Кінські Води (нині р. Кінська), об’єднані війська дійшли до Великого Лугу неподалік Хортиці. Подальше просування ускладнювалося степовою пожежею (татари підпалили висушену пекучим сонцем траву), нестачею продовольства, води, фуражу. Подолавши шлях до р. Карачокрак (прит. Дніпра), армія змушена була припинити похід. Відправивши на пониззя Дніпра корпус із українського та російського війська, головні об’єднані сили почали відхід на Полтавщину, куди й прибули на початку липня. Вину за невдалий похід рос. воєводи та козацька старшина звалили на І.Самойловича, закинувши йому таємні зв’язки з татарами. 22 липня 1687 в таборі над р. Коломак (прит. Ворскли, бас. Дніпра) І.Самойловича арештували, відправили до Москви, а потім заслали до Сибіру. Скликана 25 лип. вузька рада старшини обрала гетьманом генерального осавула І.Мазепу, вибір якого підтримав кн. В.Голіцин. Успіхи Австрії та Венеції в боротьбі проти Туреччини спонукали царський уряд готуватися до другого походу на Крим. 112тис. російська армія, до складу якої входили слобідські козацькі полки, під командуванням кн. В.Голіцина виступила в берез. 1689 в похід. Наприкінці квітня до неї приєдналися гетьманські війська під проводом І.Мазепи. Цього разу об’єднані сили дій-
Кримський похід кн. В. Голіцина 1687. Мініатюра з «Повести о зачатии и рождении Петра Великого» П. Крекшина. Друга чверть 18 ст.
шли до Перекопа, де в той час уже діяв загін запорозьких козаків на чолі з отаманом Лугівським, але подолати опір татар і здобути місто не змогли. Велика спека, нестача води, масовий падіж коней, значна відстань від баз постачання та нездатність великих військових з’єднань, зокрема російських, вести бойові дії у незвичних для них степових умовах змусили кн. В.Голіцина відмовитися від облоги і штурму Перекопа. Армія почала відступати і за два тижні була вже на берегах р. Самара. Обидва Крим. походи не принесли бажаних результатів для Росії, але, відволікаючи сили Крим. ханату, сприяли союзним військам у здобуванні низки перемог над турец. силами в Угорщині, Далмації та Мореї (нині п-ів Пелопоннес, Греція). Літ.: Бабушкина Г.К. Международное значение Крымских походов 1687 и 1689 гг. «Исторические записки», 1950, т. 33; Дорошенко Д.І. Нарис історії України, т. 1—2. Львів, 1991; Історія українського козацтва, т. 1. К., 2006. В.В. Панашенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИМСЬКІ ПОХОДИ 1687 і 1689» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
