КРИМ Соломон Самійлович (1867/1868, за ін. даними, 1864, є також повідомлення про дати н. 07.05(25.04).1867 і 06.08(25.08). 1868 — п. 09.09.1936) — держ. і політ. діяч, землевласник, підприємець, меценат, учений-агроном. Н. в м. Феодосія в заможній караїмській (див. Караїми) багатодітній сім’ї Самійла Абрамовича Крима (1835—1898) та АнниАджикей Шабатаєвни, уродженої Хаджи. 1884 закінчив Феодосійську г-зію й поступив на юрид. ф-т Моск. ун-ту, звідки згодом перевівся до ПетровськоРозумовської с.-г. акад. (нині Моск. с.-г. академія), отримав диплом ученого-агронома. Окрім рос. мови, вільно володів караїмською і кримсько-татарською, добре знав англ., франц. та нім. Після навчання, по поверненні до Феодосії, очолював с.-г. т-во в Криму, був чл. Таврійської с.-г. ради й Імператорського т-ва садівництва. Спільно з братами володів Феодосійським банк. домом «Братья Крым», а також особисто — 280 га землі у Феодосійському повіті. Як агроном і вчений займався переважно питаннями збереження винограду, про це написав дві праці (першу з них — «Виноградарство в Феодосийском уезде» — опублікував 1893, другу — «Новый способ сохранения винограда и физиологические его основы» — через 14 років, 1907). 1897 ініціював створення у Феодосії першої публічної б-ки, надав для цього кошти й домігся її відкриття. Утримував у Феодосії 2 лікарняні відділення. Товаришував з лікарем В.Томашевичем, який 1909— 15 жив і працював у Феодосії, а по поверненні на Батьківщину — в Польщу — написав мемуари, в яких чимало сторінок присвятив К. (Wincenty Tomaszewicz. Ze wspomnieс lekarza. Warszawa, 1965). Деякий час жив у громадян. шлюбі з караїмкою Вірою Ісаківною Егіз (1871—1950; лікар-окуліст, 1897 закінчила мед. ф-т у Берні, Швейцарія). Будучи сусідом і душеприкажчиком І.Айвазовського, допоміг останньому скласти заповіт щодо майбутньої долі картин і будинку (саме зав-
дяки цьому заповітові картинна галерея І.Айвазовського стала виключною власністю м. Феодосія). Від 1898 — чл. Феодосійської думи. Належав до Конституційно-демократичної партії. 1906 був депутатом 1-ї Держ. думи (вона працювала з 10 трав. до 21 лип.) від Феодосійського пов. Таврійської губ. (див. Державна дума Російської імперії). У листоп. цього ж року брав участь у роботі 1-го Всерос. нац. караїмського з’їзду в Євпаторії. Був головою Таврійських губернських земських зборів, чл. Держ. ради Таврійської губернії. Від 1912 — чл. Таврійської губернської вченої архівної комісії. 28 листоп. цього ж року став депутатом 4-ї Держ. думи (працювала офіційно до 12 берез. 1917, а фактично — до 19 жовт. 1917). Фінансував видання праці агронома-селекціонера Л.Симиренка «Крымское промышленное плодоводство». 1916 розробив законопроект про відкриття в Криму ун-ту. Після Лютневої революції 1917 як лідер крим. кадетів займав посаду комісара Мін-ва землеробства Росії, обстоював участь Росії в Першій світовій війні і був прихильником Тимчасового уряду. Перебравшись з Санкт-Петербурга до Криму, за присутності там нім. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) у лип. 1918 був обраний чл. опікунської ради Таврійського ун-ту, виділив для унту значну суму грошей. 14 жовт. разом з головою Крим. крайового уряду ген.-лейтенантом С.Сулькевичем і командуючим нім. військами Криму ген. піхоти Р. фон Кошем брав участь в урочистому відкритті ун-ту. 13 листоп. 1918 виступив на засіданні Таврійської вченої архів. комісії, прочитав там свою хроніку «Шагин-Гирей-хан». Після початку виведення з Криму нім. військ ген. Р. фон Кош 14 листоп. 1918 дав згоду на відставку очолюваного С.Сулькевичем кримськотатар. (за складом і політ. спрямованістю діяльності) Крим. крайового уряду та на впровадження в життя рішення, що було прийняте 18 жовт. в Сімферополі на з’їзді гласних Таврійського губернського земства (див. Земства), міськ. голів Криму, представників повітових земських управ та
349 КРИМ
С.С. Крим.
350 КРИМСЬКА
чл. Всеросійських Установчих зборів, про призначення К. на посаду голови Крим. крайового уряду. Наступного дня К. почав виконувати обов’язки голови уряду, він також став міністром землеробства і держ. маєтностей. У своїй діяльності намагався, з одного боку, спиратися на підтримку військ Антанти (див. Антанти військова присутність на півдні України 1918—1919) та Добровольчої армії під командуванням ген.-лейтенанта А.Денікіна, а з ін. — реалізовувати демократ. програму своєї партії. Переважна більшість чл. нового уряду були росіянами. За 5 місяців своєї діяльності (у трав. 1919 тер. Криму, за винятком Керченського пова, вже була підконтрольною військам Червоної армії; див. Радянська армія) 2-й Крим. крайовий уряд встиг провести задуману ще попереднім урядом грошову реформу й дещо стабілізував екон. ситуацію на п-ові. Гроші друкувалися у Феодосії та Сімферополі. Їх приблизні розміри, а також фактура паперу і спосіб друку були подібними до грошових знаків Української Народної Республіки. На грошах була зображена Таврійська губернія з її трьома материковими повітами, що за попереднього уряду були передані Українській Державі. У берез. 1919 ситуація в Криму настільки загострилася, що Крайовий уряд втратив довіру не лише крим. татар, а й соціал-демократів (меншовиків) і есерів (див. Партія соціалістів-революціонерів). Активізували свою антиурядову діяльність більшовики. Аналізуючи тогочасні події в Криму, А.Денікін констатував, що, всупереч сподіванням, демократ. уряд К. не зміг знайти підтримки в мешканців Криму: «…низи його не знали й не відчували; татарська громадськість знаходилася до нього в постійній і різкій опозиції; революційна демократія мирилася з ним рівно настільки, наскільки його існування гарантувало від пришестя добровольчої влади… Про буржуазію нічого й казати…». 4 квіт. 1919 більшовицькі війська почали відновлювати в Криму рад. владу. 10 квіт. 1919 члени 2-го Крайового уряду разом із сім’ями прибули до м. Севастополь, а 15 квіт. на грец. судні «Надежда» відбули
до Пірею (Греція), а потім до Франції та ін. країн. К. покинув Крим разом з дружиною — француженкою з Феодосії — Люсі Клар (він одружився з нею 1919, після того, як В.Егіз офіційно одружилася з караїмським лідером С.Шапшалом). У Франції задля формальності закінчив народну шк. та вищу с.-г. шк. в Монпельє, відвідував окремі заняття в ліцеях Тулузи і Бордо. Працював на рос. зоологічній станції ім. А.Коротнева у Віллафранжі, брав участь у виданні «Русского альманаха», що виходив у Парижі. Був причетним до створення 29 трав. 1922 крим. земляцтва в Парижі, став членом його правління. 16 груд. 1923 заснував Караїмське т-во у Франції. 1925 опублікував у Парижі зб. «Легенды Крыма» (переважно це записані ним у різні роки фольклорні матеріали, а також, як вважають деякі дослідники, створені ним самим казки, зокрема «Молитва Гахама»). Видання він присвятив Фені Самійлівні Эттінгер, що дало змогу дослідникам його біографії говорити про його тісні зв’язки з єврейс. общиною як у Криму, так і за кордоном. Здійснив подорожі до Палестини та Великої Британії. Входив у число рос. масонів (див. Масонство). 1929 читав лекції на Рос. с.-г. курсах, 1931 брав участь у роботі з’їзду рос. спільників та орендарів пд.-зх. Франції. Працював в ін-ті Пастера. Після того, як захворів, купив поблизу м. Тулон маєток (називав його «Кримом») і мешкав там останні два роки свого життя. Власних дітей не мав, усиновив Рюрика Крима. П. у своєму маєтку біля м. Тулон. 1993 на честь К. його ім’ям була названа одна з нових вулиць у м. Сімферополь у кримськотатар. мікрорайоні Чукъурч. У лют. 2002 в м. Сімферополь на колиш. будинкові губернатора Криму було встановлено пам’ятну дошку з написом: «Здесь, в бывшем доме таврического губернатора, где в 1887 г. была учреждена Таврическая ученая архивная комиссия, размещались крымские краевые правительства М.А. Сулькевича (1918 г.) и С.С. Крыма (1918—1919 гг.)». 13 трав. 2007 на фасаді Центр. б-ки ім. О.Гріна в м. Фео-
досія на кошти караїмської общини на честь К., як засновника цієї б-ки, була встановлена пам’ятна дошка з чорного граніту з портретом К. й написом: «Городская публичная библиотека открыта в 1897 году под попечительством Соломона Самуиловича Крыма (1867—1936 гг.) великого государственного и общественного деятеля». Установлений на феодосійському кладовищі ще самим К. на його ж пам’ять кенотаф (пам’ятник над могилою, в якій немає останків померлого) був перенесений у 2-й пол. 20 ст. в ін. місце (під Феодосією), на кенотафі викарбувані такі дати життя К.: 1867 — 9 верес. 1936. Літ.: Известия Таврического Университета, кн. 1. Симферополь, 1919; Крымское краевое правительство в 1918/19 гг. «Красный архив», 1927, т. 3 (22); Винавер М. Наше правительство. Крымские воспоминания 1918— 1919 гг. Париж, 1928; Очерки истории Симферопольского государственного университета (1918—1939). Симферополь, 1993; Полканов Ю. Патриот Крыма. Новый Град. 1995; Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. Симферополь, 1997; Їх же. Второе Крымское Краевое правительство (ноябрь 1918 — апрель 1919 г.). «Отечественная история», 1998, № 1; Клавинг В.В. Кто был кто в Белой гвардии и военной контрреволюции (1917— 1923 гг.). СПб., 1998; Уряди України у XX ст.: Науково-документальне видання. К., 2001; Кизилов М.Б. Соломон Крым в воспоминаниях современника: мемуары Винцентия Томашевича (1909—1915). «Историческое наследие Крыма», 2005, № 10, те саме на сайті: Республиканский комитет по охране культурного наследия Автономной Республики Крым (http://www.commonuments.crimeaportal.gov.ua); Зарубин В.Г. Соломон Крым и второе Крымское краевое правительство. Там само; Родионов А.М. Деньги Таврики — Крыма. Симферополь, 2006; Олещук А. Денежные выпуски Крымского краевого правительства С. Крыма: Правда и вымысел. К 140-летию со дня рождения Соломона Самуиловича Крыма. Web: «Музей денег» (http://www.museumof-money.org/stor/STM/72). Д.В. Грузін, Т.Б. Бикова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Крим Соломон» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
