КРАЙОВИЙ СТАТУТ ДЛЯ ГАЛИЧИНИ 1861 — документ, який регламентував склад, компетенцію, порядок роботи Галицького крайового сейму, додаток до патенту австрійс. цісаря Франца-Йосифа I від 26 лют. 1861. Згідно зі статутом, сейм налічував 150 депутатів, 9 з яких (вищі церк. ієрархи, ректори Львів. та Краківського ун-тів) володіли т. зв. вірильними мандатами, а решту обирали в 4-х куріях: 1) 44 — від великих землевласників; 2) 20 — від міст; 3) 3 — від торг.-пром. палат; 4) 74 — від містечок і сіл. На підставі законів 1896 і 1900 рр. число сеймових депутатів зросло до 161 особи внаслідок збільшення на 3 числа «вірилістів» і на 8 — числа депутатів від міст, додатково включених до другої курії. Компетенція сейму, згідно з Крайовим статутом, визначалась як співучасть у законодавчій владі і включала: 1) щорічне ухвалення бюджету провінції, рішення щодо аграрних відносин, фінансування громадських будівель і доброчинних закладів; 2) конкретизуючі розпорядження в межах загальнодержавних законів щодо громад. справ, релігії, шкільництва, утримання війська; 3) спеціально доручені справи. Політичні питання не входили до компетенції сейму, однак обговорювались на
його засіданнях. Сейм мав право висловлювати свою позицію з політичних питань у формі звертань або депутацій до Трону. До 1873 р. сейм обирав делегацію до Держ. ради з 38 осіб. Проекти сеймових ухвал мали бути урядовими або сеймовими ініціативами; для введення закону в дію необхідними були ухвала сейму та цісарська санкція. Кваліфікованою більшістю сейм міг змінити власне виборче законодавство. Депутати мали право законодавчої ініціативи у вигляді подання законопроекту («внеску»; не менше 15 підписів депутатів) і депутатського запиту («інтерпеляції»). Документ визначав також термін роботи сейму, порядок засідань, компетенцію керівних органів. Права на участь у роботі сейму і на виступ у будь-який момент мав галицький намісник. Голосування відбувалося усно, окрім виборів, на яких використовувалися бюлетені для голосування. На засіданнях сейму велися докладні стенограми, які згодом публікувалися. Крайовий статут зазнав суттєвих змін під час сеймової виборчої реформи 1914 (див. Сеймова угода 1914). Літ.: Кульчицкий В.С. Галицкий сейм в системе колониального аппарата Австро-Венгрии. Автореферат дис. ... канд. истор. наук. М., 1953; Buszko J. Sejmowa reforma wyborcza w Galicji 1905—1914. Warszawa, 1956; Ajnenkiel A. Historia Sejmu Polskiego, t. 2, cz. 1: W dobie rozbior\w. Warszawa, 1989; Grodziski S. Sejm Krajowy galicyjski, t. 1—2. Warszawa, 1993; Аркуша О. Українське представництво в Галицькому сеймі (1889—1901). Автореферат дис. ... канд. істор. наук. Львів, 1997 (рукопис дисертації міститься в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України); Die Habsburgermonarchie 1848— 1918. Im auftrag der Kommission fhr die Geschichte der Habsburgermonarchie herausgegeben von Helmut Rumpler und Peter Urbanitsch. Wien, 2000. Band 7: Verfassung und Parlamentarismus. 1. Teilband: Verfassungsrecht, Verfassungswirklichkeit, zentrale Repr@sentativk`rperschaften; 2. Teilband: Die regionalen Repr@sentativk`rperschaften; Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму 1861—1901 (нарис з історії українського парламентаризму). Львів, 2002; UkraiЅskie tradycje parlamentarne XIX—XXI wiek. Krak\w, 2006. О.Г. Аркуша.
пам’яток в УСРР в 1920—30-ті рр., створені згідно із затвердженим ВУЦВК та РНК УСРР «Положенням про охорону пам’ятників культури і природи» (1926). Діяли Дніпроп. (інспектор П.Козар), Київ. (до 1930 — Ф.Ернст), Одес. (С.Дложевський, з 1930 — Г.Крисін), Харків. (С.Таранущенко) крайові інспектури. Забезпечували реєстрацію та нагляд за збереженням пам’яток на підпорядкованих їм територіях. Зокрема, до Одес. крайової інспектури належали Одес., Херсон., Миколаїв., Первомайська, Криворізька, Зінов’євська, Мелітопольська округи. На базі інспектур створювалися крайові комісії охорони пам’ятників культури. З поч. 1930-х рр. діяльність К.і.о.п.к. піддавалась ідеологічному тиску з боку партійних та рад. органів, усі крайові інспектори були репресовані. Після 1933 у зв’язку з реорганізацією Наркомосу УСРР та відсутністю фінансування К.і.о.п.к. фактично припинили існування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРАЙОВИЙ СТАТУТ ДЛЯ ГАЛИЧИНИ 1861» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
