КОШИЦЬ Олександр Антонович (12.09 (30.08).1875—21.09.1944) — хоровий диригент, композитор, етнограф. Н. в с. Ромашки (нині село Рокитнянського р-ну Київ. обл.). Батько — Антін Гнатович — священик, мати — Євдокія Михайлівна — з роду Маяковських. 1877 сім’я переїхала до села Та-
расівка (нині село Звенигородського р-ну Черкас. обл.). 1884—90 навч. в Богуславській бурсі, 1890—96 — у Київ. духовній семінарії, 1897—1901 — у Київській духовній академії, де 1896—1901 був диригентом хору. По закінченні акад. отримав наук. ст. канд. богослов’я. 1902—04 викладав історію в г-зіях Ставрополя (нині місто в РФ) і Тифліса (нині м. Тбілісі, столиця Грузії). Від літа 1903 до 1905 за дорученням Кубанського стат. к-ту (з рекомендації М.В.Лисенка) подорожував по станицях Кубані й записував козац. пісні (усього бл. 1 тис.; 1908 за зб. «500 кубанських народних пісень» на Етногр. і госп. виставці Кубані отримав золоту медаль). У жовт. 1904 був затверджений на посаді вчителя співу в Київ. духовній семінарії. Відтоді в його житті почався новий період — київський, який тривав 15 років і був для нього, за його власною оцінкою, «самым бурным и самым трудным». Працював в Учительській семінарії, 2-й жіночій та 1-й комерційній школах. Згодом влаштувався в Музично-драм. ін-ті
Український національний хор під проводом О. Кошиця в БуеносАйресі (Аргентина). Червень 1923.
Українська хорова капела під проводом О. Кошиця в Станіславові (нині м. Івано-Франківськ). Квітень 1919.
М.Лисенка і вів там клас хорового співу й сам навчався в класі композиції проф. Любомирського. Згодом очолив (як директор і диригент) засноване М.Лисенком т-во «Боян» (див. «Боян»). Від 1908 керував хором студентів Київ. ун-ту, який користувався великою популярністю серед киян. 1909 він став переможцем київ. конкурсу. Саме цей колектив уперше виконав знаменитий «Щедрик» М.Лисенка. Працював диригентом: 1912—16 — театру М.К.Садовського, водночас з 1913 — хору Вищих жін. курсів, 1916—17 — Київ. оперного театру. Працюючи в театрі М.Садовського, поставив опери М.Лисенка «Утоплена» та «Різдвяна ніч», Д.Січинського «Роксолана», П.Масканьї «Сільська честь», а також кілька оперет, відновив опери С.Монюшка «Галька» та М.Лисенка «Енеїда», написав музику до п’єс, зокрема до «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.Л.Кропивницького та «Казка старого млина» С.Черкасенка. У роки української революції 1917— 1921 був призначений Українською Центральною Радою муз. представником Театрального і муз. к-ту, а після перетворення останнього на муз. відділ мін-ва освіти Української Народної Республіки — кер. цього відділу. У січ. 1919 разом із К.Стеценком за дорученням С.Петлюри організував у Києві Укр. респ. капелу (з 1919 — Укр. респ. хор) і виїхав разом з нею на гастролі до країн Європи і Америки. У зв’язку з встановленням на укр. землях більшовицької влади не повернувся на Батьківщину. Від 1924 мешкав у США та Канаді. Багато уваги приділяв організації укр. хорів, підготовці кадрів для них, писав хорові твори, обробки укр. нар. пісень. Від 1935 керував об’єднаними укр. хорами НьюЙорка і передмістя. Гастролі укр. хору спільно з ансамблем В.Авраменка у 1930-ті рр. по північноамер. континенту перетворилися на тріумф укр. пісні і танцю. Брав участь у зйомці перших укр. фільмів у США (1930-ті рр.). Був одним із кращих знавців і популяризаторів укр. нар. пісні та церк. співу. П. у м. Вінніпег (Канада). У Канаді діють фундація та хор ім. О.Кошиця. Від 1978 хор
не раз виступав з концертами в УРСР. 1992 йому за популяризацію укр. хорового мист-ва присуджена Держ. премія України ім. Т.Шевченка. Тв.: Про українську пісню й музику. Із серії докладів на українські теми, що були влаштовані департаментом східноєвропейських мов Колумбійського університету з У.Н.Союзом в Америці 1941 року. Вінніпеґ, 1942; Спогади, т. 1—2. Вінніпеґ, 1947—48; К., 1995; З піснею через світ. Подорож Української республіканської капели. Вінніпеґ, 1952; К., 1998; Релігійні твори. Нью-Йорк, 1970. Літ.: Наріжний С. Українська еміграція, ч. 1. Прага, 1942; Маценко П. Засади творчості О.Кошиця. Вінніпеґ, 1950; Щербаківський В. Життя і діяльність Олександра Антоновича Кошиця. Лондон, 1955; Королюк Н. Корифеї української хорової культури ХХ століття. К., 1967; Інгулець О. Життєвий шлях Олександра Кошиця (1875—1944). В кн.: Українські композитори. Буенос-Айрес, 1970; Марунчак М. Біографічний довідник до історії українців Канади. Вінніпеґ, 1986; Китастий Г. Носієві української пісні О.А. Кошицеві. В кн.: Прокоп Д. Українці в Західній Канаді. Едмонтон—Вінніпеґ, 1987; Уманець В. Життя і доля Олександра Кошиця. «Київ», 1991, № 9; Головащенко М. Геній хорового мистецтва. В кн.: Кошиць О. З піснею через світ. К., 1998. О.О. Ковальчук.
Дж.Верді), мав великий успіх у партіях Ленського, Рауля та Іоанна Лейденського («Євгеній Онєгін» П.Чайковського, «Гугеноти», «Пророк» Дж.Мейєрбера). Витримавши конкурс, став солістом Большого театру в Москві (1893—1903). Мав красивий, сильний голос широкого діапазону з багатою тембровою палітрою, як актор був артистичним й імпозантним. Брав участь у прем’єрних виставах, не відмовлявся від ризикованого розширення свого амплуа — «Паяци» Р.Леонкавалло (Каніо), «Зігфрід» Р.Вагнера (1894, Зігфрід), «Троянці в Карфагені» Г.Берліоза (Еней). Став улюбленцем публіки. У камерних концертах виконував романси П.Чайковського і М.В.Лисенка («Огні горять»). Зірвав голос. 1904 був звільнений з театру з призначенням мізерної пенсії. Деякий час приватно викладав спів. Покінчив життя самогубством у м. Москва. Літ.: Павел Алексеевич Кошиц: Некролог. «Ежегодник императорских театров». Сезон 1903—1904, вып. 14, приложение; Homo novus. Судьба тенора. «Театр и искусство», 1904, № 11; Кошиць О. Спогади, ч. 1—2. Вінніпег, 1947—48; К., 1995; Леонид Витальевич Собинов: Письма, т. 1. М., 1970; Гозенпуд А. Русский оперный театр между двух революций. 1905—1917. Л., 1975; Лисенко І. Трагедія співака. «Музика», 1995, № 6; Нарбут А., Порай-Кошиц Г. ПорайКошицы. Родословные росписи, вып. 15. М., 2001; Станішевський Ю. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: Історія і сучасність. К., 2002; Кошиць О. Спогад про Павла Кошиця. В кн.: Українські співаки у спогадах сучасників. К., 2003; Кротевич Є. Трагедія співака. Там само. Л. Пархоменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кошиць Олександр» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
