КОСТШЕВСЬКИЙ (Kostrzewski) Юзеф (25.02.1885—19.11.1969) — польс. археолог. Проф. (1919), чл. Краківської АН (1928). Н. в м. Веньчяєво (нині м. Веньчолєв, Польща). Навч. в Кракові (нині місто в Польщі) й Берліні (Німеччина). 1918 захистив докторську дис. у Львів. ун-ті. Один із засн. Познанського ун-ту. 1920 виступив засн. Польс. археол. т-ва (був його багаторічним головою). Організатор і ред. археол. періодичних видань «Przegld
Костюк Г.О. «Зустрічі і прощання». 2008. Обкладинка.
ВУАН, Наукового товариства імені Шевченка та Інституту з вивчення СРСР (США), чл. Міжнар. ПЕН-клубу та його виконкому (Executive Board) в США (1965—75), чл. Нац. спілки письменників України, іноземний чл. Національної академії наук України (1992). Н. в с. Боришківці (нині село Кам’янець-Подільського р-ну Хмельн. обл.) в сел. родині. Закінчив г-зію та робітничий факультет с.-г. ін-ту в Кам’янець-Подільську (нині м. Кам’янець-Подільський; 1925), від-ня мови і літ. ф-ту професійної освіти Вищого ін-ту нар. освіти (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Визначальний вплив на формування його світогляду та зацікавлення наук. дослідженнями в галузі літературознавства, за його власними словами, мали погляди І.Огієнка (митрополит Іларіон), М.Зерова, О.Білецького та М.Хвильового. Починаючи з 1927, друкувався в журналах «Життя і революція», «Критика», «Літературний архів», «Молодняк», «Пролітфронт», «Червоний шлях». Як секретар редколегії ж. «Пролітфронт» (1930) співпрацював і спілкувався з О.Вишнею, Г.Епіком, О.Корнійчуком, Л.Первомайським, В.Сосюрою, П.Тичиною, Ю.Яновським та ін. авторами цього видання. Від 1930 був аспірантом Харків. НДІ літературознавства ім. Т.Шевченка (нині Інститут літератури імені Т.Шевченка НАН України). 1931 опублікував критично-біографічний нарис «Панас Мирний: Життя його та діяльність». 1932 захистив канд. дис. на тему: «До проблеми творчої методи пролетарської літератури». Надалі викладав історію укр. літ., історію укр. критики і публіцистики в Ін-ті підготовки кадрів до інститутів червоної професури при ВУАМЛІН (див. Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів), Укр. комуніст. ін-ті журналістики, робітн. ун-ті, Харків. пед. ін-ті професійної освіти (нині Харківський національний університет), працював ред. юнацького сектору вид-ва дитячої і юнацької літ. «Молодий більшовик» (1932—33). З посиленням репресій сталінського режиму (див., зокрема, Голодомор 1932—1933 років в УСРР) перебрався до Лу-
229 КОСТЮК
Ю. Костшевський.
Г.О. Костюк.
230 КОСТЮК
ганська, викладав там у місц. інті нар. освіти (нині Луганський національний університет) теорію та історію укр. літ. (11 січ. — 20 листоп. 1934). Щоб уникнути переслідувань органами НКВС УСРР, виїхав на деякий час на Урал, влаштувався там на посаду керівника від. технічної пропаганди азбестоцементного комбінату в м. Сухий Лог (нині місто Свердловської обл., РФ). Після повернення в Україну відвідав Харків, а потім перебрався до Києва і там влаштувався на роботу. На момент арешту (25 листоп. 1935) працював на підготовчому від-ні Київ. політех. ін-ту (нині Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут»). Був звинувачений в укр. націоналізмі й 3 лип. 1936 Особливою нарадою при НКВС УСРР засуджений до 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у концентраційних таборах Ухтпечлагу (Воркутинські табори) ГУЛАГу НКВС СРСР (див. Гулаг). До арешту встиг підготувати до друку дві монографії «Історія української літератури доби фінансового капіталізму» (співавт. В.Бойко) і «Українська модерна поезія. Стилі і напрямки. 1890— 1917 рр.» та докторську дис. на тему: «Українська модерна поезія початку ХХ століття. 1900— 1917 рр.» Проте під час арешту та заслання рукописи цих праць безслідно зникли. Після звільнення з ув’язнення (25 листоп. 1940) оселився згідно з приписом НКВС УРСР у Слов’янську, працював завгоспом у місц. лікарні. Влітку 1941 одружився з Раїсою Бутко. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 мешкав на окупованій гітлерівцями території. Літ. та наук. діяльність відновив 1943 у Львові, почав працювати у газетах «Наші дні», «Львівські вісті», «Краківські вісті». Емігрувавши до Німеччини разом з дружиною, працював у Плауені літ. ред. газ. «Земля» (1944—45), тут 12 серп. 1944 в нього народився син — Теодор (Теодор Костюк, отримавши освіту, став астрофізиком, співробітником Центру космічних досліджень у м. Грін-Бей (шт. Вісконсин, США), відкрив явище природного лазера на вугле-
кислому газі в атмосфері Марса). По закінченні Другої світової війни перебував на тер. Німеччини у таборах для переміщених осіб (1945—51). Восени 1945 в Новому Ульмі (нині м. Ной-Ульм) разом з І.Багряним, У.Самчуком і Ю.Шевельовим став співзасн. Мистецького укр. руху, редагував газ. «Українські вісті» та додаток до неї — «Літературний зошит», що виходив у Мюнхені (був ред. відділу літератури, мист-ва, критики). Після створення Укр. революційно-демократ. партії (від 1990 — Укр. демократично-революц. партія) став її першим ген. секретарем (1947—48). У лют. 1952 виїхав до США, працював там у Дослідному центрі Колумбійського ун-ту (Програма з вивчення СРСР, Рос. ін-т, Архів Східноєвроп. історії) та ін. установах. 1959—64 очолював Мистецьку комісію Комітету з побудови пам’ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні (відкритий 1964 до 150-річчя від дня народження Кобзаря). Був ініціатором створення, одним із засн. і першим головою (1954—75) об-ня укр. письменників на еміграції «Слово», відредагував і випустив три однойменні зб. цієї орг-ції (1962, 1964, 1968). Став основоположником наук. винниченкознавства і головою комісії Української вільної академії наук у Нью-Йорку (США) з вивчення, охорони та збереження спадщини В.Винниченка. Власні дослідження з винниченкознавства видрукував окремим виданням «Володимир Винниченко і його доба» (1980). У різні роки опублікував праці з історії сталінського терору: «Падіння П.Постишева» (1954), «Сталінський режим в Україні: десятиріччя масового терору — 1929—1939» (1960), «Окаянні роки» (1978) та ін. За редакцією і з його коментарями були видані твори і щоденники В.Винниченка, п’ятитомник творів М.Хвильового, праці М.Куліша, В.Підмогильного, М.Плевака, П.Филиповича, М.Драй-Хмари та ін. Дві книги його спогадів «Зустрічі і прощання» (1987, 1998), які він почав писати, коли йому виповнився 81 рік, стали унікальним документом укр. культ. життя в Україні і за її межами. Уперше перевидані 2008 в Україні, вони не тільки представ-
ляють його своєрідний талант мемуариста, а й виявляють оригінальне тлумачення його теорії «двоколійності» та «романтики вітаїзму» як естетико-культ. феномену доби. Національна ідея, зрефлексована у свідомості К., переросла в ідею відродження України, якій він присвятив усе своє життя. К. також є автором понад 300 наук. розвідок в журналах «Вістник Інституту історії і культури СРСР», «Сучасна Україна», «Анали УВАН у США», «Записки Наукового товариства імені Шевченка», «Сучасність» та інших. Реабілітований 22 черв. 1989. Власні архіви передав (2000) для зберігання й вивчення до Інту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Лауреат Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1988) і премії ім. В.Винниченка (1991). П. у м. Сільвер Спрінг (шт. Меріленд). Похований на укр. правосл. цвинтарі св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруку (шт. Нью-Джерсі). На його пошану до 100-річчя з дня його народження у Луганську та Хмельницькому були проведені наукові конференції, присвячені вивченню його творчої спадщини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОСТШЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
