КОРНІЛОВ Володимир Олексійович (13(01).02.1806—17(05).10. 1854) — військ. діяч Російської імперії, віце-адмірал і генералад’ютант (1852). Син урядовця, колиш. моряка. Н. в батьківському маєтку в Тверській губ. Навесні 1821 вступив до Мор. шляхетного корпусу в Санкт-Петербурзі. 1823 номінований мічманом. Служив на Балт. флоті, 1825 був прикомандированим до Гвард. екіпажу. 1827 брав участь у спец. експедиції Д.Сенявіна. Кораблем «Азов» (капітан — М.Лазарєв) дістався Портсмута (порт на пд. Великої Британії), звідки в загоні графа Л.Гейдена перейшов до Середземномор’я. 20 (8) жовт., маючи під рукою 3 бортові гармати, діяв як судновий артилерист у Наваринській битві 1827 (Наваринська бухта — на пд.-зх. узбережжі п-ова Пелопоннес, Іонічне м., Греція), коли англо-франко-рос. з’єднання кораблів здолало турецько-єгип. флотилію, чим, зокрема, посприяло національно-визвол. боротьбі греків. Од 1828 — лейтенант. У російсько-турецькій війні 1828—1829 — учасник кампаній блокади Дарданелльської протоки із зх. Обігнувши Європу, 1830 повернувся на Балтику.
Севастополь, Малахов курган. Пам’ятник В.О. Корнілову. Хрест з ядер на місці смертельного поранення В.О. Корнілова. 1895. Зруйнований 1942, відновлений 1983. Автори — генераллейтенант О.О. Більдерлінг, скульптор І.М. Шредер, автори реконструкції — скульптор М.К. Вронський, архітектор В.Г. Гнєздилов.
1832 переведений на Чорне м. 1833 відряджений до проток Босфор і Дарданелли, робив їх описи та карти. Від 1834 командував судном «Фемистокл», на якому для потреб дипломатичних місій плавав із Миколаєва через Одесу та Севастополь до Стамбула, а потім — в Егейське м. до Греції. 1835 його друг К.Брюллов написав картину «Портрет капітан-лейтенанта В.О. Корнілова на борту брига “Фемистокл”». 1836 обійняв посаду командира корвета «Орест», 1838 — командира споруджуваного в Миколаєві фрегата «Флора» (невдовзі передав командування В.Істоміну). Від 1838 — нач. штабу практичних ескадр, під орудою М.Раєвського брав участь у десанті на Кавказ. узбережжя, за відзнаку в наступальній акції при гирлі р. Туапсе підвищений до капітана 2-го рангу. 1839 призначений командиром ще будованого миколаїв. майстрами 120-гарматного флагмана «Двенадцать Апостолов» (спущеного на воду 1841, введеного до ладу 1842 з першокласною оснасткою). Надрукував у власному перекладі з англ. мови книгу капітана британського флоту В.Гласкока «Морская служба в Англии, или руководство для морских офицеров всякого звания на судах Его Королевского Величества» (С.Петербург, 1839), додавши до видання свій коментар. 1840 уклав фундаментальний довідник «Штаты вооружения и снабжения судов Черноморского флота». Від груд. 1840 — капітан 1-го рангу. Обраний одним із директорів Севастопольської мор. б-ки, переймався поповненням її фондів, насамперед істор. та геогр. творами. 1846 урочистим візитом шести вітрильників до Феодосії привітав від імені моряків І.Айвазовського з 10-літтям митецької праці, не раз консультував його. Із осені 1846 — у Лондоні (Велика Британія), два роки наглядав там за виготовленням замовлених урядом імп. Миколи I пароплавів, у т. ч. «Владимира» (привів його до Одеси). Наприкінці 1848 став контр-адміралом. Од квіт. 1849 виконував обов’язки нач. штабу Чорномор. флоту та чорномор. і азовських портів
(у лип. 1850 офіційно затверджений на посаді). 1851 удостоєний включення до царевого почту, фактично здійснював керівництво Чорноморським флотом, оскільки гол. командирові Чорномор. флоту, генерал-лейтенанту Морису (Морицю) Берху, титулованому віце-адміралом, на той час уже минуло 70. Порядкував адміралтейськими та гідрографічними справами, особливу увагу приділяв фаховій підготовці підлеглих, опікувався навч. Штурманською ротою, зініціював заснування Миколаїв. юнкерської школи. У 1-й пол. 1853 супроводив надзвичайне і повноважне посольство, споряджене до Османської імперії, в Середземному м. інспектував дислоковані там рос. стаціонери, відвідав Афіни (столиця Греції). Втілив програму пильного крейсерства-патрулювання між Кримом і Малою Азією. Герой Кримської війни 1853— 1856. Під його прапором «Владимир» у бою 17 (5) жовт. 1853 полонив осман. пароплавофрегат (узятий трофей в оновленому вигляді отримав назву «Корнилов»). Разом із П.Нахімовим та ін. соратниками організував Севастопольську оборону 1854—1855. За наказом головнокомандувача в Криму кн. О.Меншикова 22— 23 (10—11) верес. 1854, щоб запобігти ворожому нападові між Олександрівською та Костянтинівською батареями, затопив на фарватері 5 старих лінкорів і обік них — два дерев’яних фрегати, посиливши знятими екіпажами укріплені на березі позиції. Очолив захист пн. частини Севастополя, а надалі — штаб усього гарнізону міста. 17 (5) жовт. 1854, тяжко поранений під час англо-франц. бомбардування Малахового кургана, п. у госпіталі. Ввечері наступної доби похований у склепі закладеного того року на севастопольському Центр. пагорбі Свято-Володимирського собору, обік могили М.Лазарєва (1855 у цій усипальні поховано й тіла В.Істоміна та П.Нахімова). Кавалер орденів св. Анни 4-го (1827), 3-го (1830) і 2-го (1839) ступенів з імператорською короною (1843), св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го (1833),
3-го (1845) і 2-го (1853) класів, св. Станіслава 3-го (1837) і 2-го (1840) ступенів, св. Георгія 4-го класу (1851). Нагороджений срібною медаллю на Георгіївській стрічці «За турецкую войну» (1829), пам’ятною золотою медаллю султана Осман. імперії Мегмеда II (1833), золотим хрестом грец. ордену Спасителя (1836). Літ.: Русские книги, изданные в последней половине апреля и первой мая месяца. «Отечественные записки», 1839, № 5; Шестаков И.А. Владимир Алексеевич Корнилов. «Морской сборник», 1855, № 12; Лихачев И.Ф. Несколько слов о Владимире Алексеевиче Корнилове. Там само, 1856, № 7; Жандр А.П. Материалы для истории обороны Севастополя и для биографии Владимира Алексеевича Корнилова. СПб., 1859; Общий морской список, ч. 7. СПб., 1893; Вицеадмирал Корнилов. М., 1947; Зверев Б.И. Вице-адмирал В.А. Корнилов. Симферополь, 1957; Федоров М.Р. Инициатор развития винтовых кораблей. «Судостроение», 1975, № 12; Кузьмина С.Б. В защиту вице-адмирала В.А. Корнилова. «Вопросы истории», 1988, № 11; Владимир Алексеевич Корнилов (1806—1854). «Морской сборник», 1993, № 10; Экштут С. «Действовать и не быть пешкой на белом свете...»: Флотоводец Корнилов на фоне эпохи. «Родина», 1995, № 3—4; Березовский Н.Ю. и др. Российский императорский флот: 1696—1917. М., 1996; Штаб Российского Черноморского флота. Симферополь, 2002; Строгонов А.А. Севастополь в лицах за 150 лет (1770—1920). Севастополь, 2003; Золотарев В.А., Козлов И.А. Три столетия Российского флота, XIX — начало XX века. М.— СПб., 2004; Скрицкий Н. Вице-адмирал В.Корнилов. «Морской флот», 2005, № 4. П.Г. Усенко.
нанта П.Скоропадського (Перший Український корпус). 7 верес. (25 серп.) 1917 очолив виступ консервативних сил проти Тимчасового уряду з метою встановлення військ. диктатури (див. Корнілова заколот 1917). Після ліквідації заколоту утримувався (15 верес. — 2 груд.) у в’язниці м. Бихов (нині місто Могильовської обл., Білорусь), звідки втік до м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ). 7 січ. 1918 очолив Добровольчу армію. Загинув у ході 1-го Кубанського (Льодяного) походу під час штурму м. Єкатеринодар (нині м. Краснодар). Літ.: Деникин А.И. Очерки русской смуты, т. 2. М., 1991; М., 2005; Шишов А.В. Корнилов. В кн.: Белые генералы. Ростов-на-Дону, 1998. А.О. Буравченков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРНІЛОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
