КОПНІН Павло Васильович (27.01.1922—27.06.1971) — філософ. Д-р філос. н. (1955), проф., акад. АН УРСР (1967), чл.-кор. АН СРСР (1970). Н. в с. Гжель (нині село Моск. обл., РФ) у сім’ї селянина. 1939 поступив на філос. ф-т Моск. ін-ту історії, філос. та літератури. З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 був мобілізований до Червоної армії (див. Радянська армія). 1943 став чл. ВКП(б)—КПРС і відновив навчання. Закінчив філос. ф-т Моск. ун-ту (1944) та аспірантуру Моск. пед. ін-ту. 1947 захистив канд. дис. на тему: «Борьба материализма и идеализма в развитии учения о сущности суждения». Цього ж року деякий час працював на каф-рі філософії Академії сусп. наук при ЦК ВКП(б), а потім став зав. каф-ри філософії в Томському ун-ті, де організував філос. аспірантуру й заклав основи місцевої філос. школи з логіки і методології науки. Від 1953 — докторант Ін-ту філософії АН СРСР. 1955 захистив докторську дис. на тему: «Форми мислення та їх роль у пізнанні». Деякий час працював зав. каф-ри філософії АН СРСР, зав. сектору діалектичного матеріалізму Ін-ту філософії АН СРСР. Від 1958 — у Києві, займав спочатку посаду зав. кафедри філософії в Київ. політех. ін-ті, потім — зав. каф-ри діалектичного та історичного матеріалізму в Київ. ун-ті. Від 1962 — дир. Ін-ту філософії АН УРСР (нині Інститут філософії імені Г.Сковороди НАН України). Від 1961 — чл. редколегії «Философской энциклопедии», від 1963 — чл. редколегії ж. «Вопросы философии», а також чл. Виконавчого к-ту Міжнар. федерації філос. т-в. 1968 переїхав до Москви, працював дир. Ін-ту філософії АН СРСР, був також проф. філос. ф-ту Московського університету. Його творчість і орг. діяльність справили значний вплив на розвиток філос. думки в Україні,
СРСР та за його межами. Найбільш плідним у його творчості був київ. період, саме тоді він написав свої найвагоміші твори. У 1960-х рр. заснував в Україні новий наук. напрям — логіку наук. дослідження, що розробляє методологічні засоби пізнання наук. дослідження як особливим чином структурованого логічного процесу. Розробив і обґрунтував низку категорій зі стрижневими поняттями «наукова проблема», «науковий факт» та «теоретична система», виділив і проаналізував раціональні форми використання діалектики як логіки наук. пізнання. Запропонував відповідне новим реаліям свого часу тлумачення взаємодії раціонального і чуттєвого, теор. й емпіричного, теор. та практичного, розумового й розсудкового в наук. пізнанні. Розкрив сутність, концептуальну структуру та пізнавальні функції ідеї, наук. гіпотези й наук. теорії як форм систематизації наук. знання, системи теорій і науки як прикладної логіки. З’ясував новий статус об’єкта, наочного образу та абстрактних структур у наук. дослідженні, ввів нестандартні категорії в теорію пізнання — гносеологічний ідеал, краса, віра, свобода. Започаткував розвиток соціологічної науки в системі АН УРСР (нині Національна академія наук України). Виступив ініціатором вивчення філос. спадщини мислителів Києво-Могилянської академії. Дав початок Київ. школі філософів, був зачинателем і організатором серії Всесоюзних симпозіумів з логіки та методології науки, організатором і учасником багатьох міжнар. філос. наук. форумів. Написав багато розділів у колективних монографіях, статей у наук. збірниках, журналах. Осн. тв.: «Діалектика як логіка» (1961); «Гіпотеза і пізнання дійсності» (1962); «Логічні основи науки» (1968); «Діалектика як логіка і теорія пізнання» (1973); «Діалектика, логіка, наука» (1973); «Гносеологічні основи науки» (1974); «Проблеми діалектики як логіки і теорії пізнання» (1982). Був одружений; його дружина Людмила Пилипівна працювала вченим секретарем комісії філософів СРСР—НДР, брала участь у перекладі книги Г.-В.Геґеля «Работы разных лет».
П. у м. Москва. 28—29 верес. 2006 філос. факультет Київ. ун-ту провів філос. читання пам’яті П.Копніна. Тв.: Гипотеза и ее роль в познании. М., 1958; Диалектика как логика. К., 1961; Гипотеза и познание действительности. К., 1962; Идея как форма мышления. К., 1963; Теорія пізнання і кібернетика. К., 1964; Введение в марксистскую гносеологию. К., 1966; Логические основы науки. К., 1968; Философские идеи В.И. Ленина и логика. М., 1969; Диалектика как логика и теория познания. Опыт логико-гносеологического исследования. М., 1973; Гносеологические и логические основы науки. М., 1974. Літ.: Горский Д.П., Лекторский В.А. Копнин П.В. (1922—1971). В кн.: Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания М., 1973; П.В. Копнин. К., 1988; Попович М.В. П.В. Копнин: страницы философской биографии. «Вопросы философии», 1997, № 3; Павел Васильевич Копнин: философ и человек. Там само, 1997, № 10; Философы России XIX—XX века. Биографии, идеи, труды. М., 2002; Завялова М.П. Томский государственный университет (исторический очерк). Web: Томський університет (http://fsf. tsu.ru/faculty/history/zav.doc); Алексеев П.В. Философы Московского университета. Web: Философский факультет Московского государственного университета имени М.Ломоносова (http://www.philos.msu.ru/fac/history/fmu/kopnin.html). В. Лубський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОПНІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
