КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1936 — Осн. Закон СРСР. В офіц. доктрині пропагувалася як «конституція соціалізму, що переміг» та «сталінська конституція». Теза про необхідність прийняття нової (другої) конституції СРСР була висловлена в лют. 1935 на пленумі ЦК ВКП(б) і закріплена в рішеннях 7-го Всесоюзного з’їзду Рад. У трав. 1935 — квіт. 1936 тривала робота конституційної комісії на чолі з Й.Сталіним. Основними творцями тексту проекту конституції були М.Бухарін і К.Радек. Певний час проект доопрацьовувався в апараті ЦК ВКП(б) і в черв. 1936 обговорювався на пленумі ЦК ВКП(б). 12 черв. 1936 проект опублікували й ініціювали його всенародне обговорення. За офіц. даними, в
«Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік». К., 1936. Обкладинка.
90 КОНСТИТУЦІЯ
«Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік». К., 1936. Перша сторінка.
обговоренні взяло участь 75 млн осіб (55 % дорослого нас. країни) і було внесено понад 2 млн пропозицій. 5 груд. 1936 Надзвичайний 8-й з’їзд рад СРСР остаточно затвердив конституцію. Відтоді 5 груд. було проголошене держ. святом і вихідним днем. Містила норми та принципи сусп. і держ. ладу СРСР, вищих органів держ. влади й держ. управління союзних республік, місц. органів держ. влади, суду і прокуратури, осн. прав та обов’язків громадян, виборчої системи тощо. Ці норми з незначними змінами були перенесені до тексту Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937. Уперше на конституційному рівні СРСР було визначено як соціаліст. д-ву робітників і селян. Інші конституційні положення констатували повалення влади поміщиків і капіталістів та встановлення диктатури пролетаріату; знищення капіталістичної системи госп-ва і приватної власності на знаряддя й засоби вир-ва з утвердженням соціаліст. системи госп-ва та соціаліст. власності; знищення експлуатації людини людиною. Все це разом давало для ідеологів рад. влади підстави для політичного висновку, що соціалізм в СРСР переміг і в основному вже побудований. Для організації держ. влади принципове значення мала ст. 14, вона закріплювала за СРСР в особі його вищих органів влади та органів держ. управління такі повноваження: 1) представниц-
тво Союзу в міжнар. відносинах, укладання, ратифікацію чи денонсацію договорів з ін. д-вами; 2) вирішення питань війни і миру; прийняття до складу СРСР нових республік; контроль за виконанням Конституції СРСР і забезпеченням відповідності їй конституцій союзних республік; затвердження змін кордонів між союзними республіками та новоутворених країв і областей, а також нових автономних республік і областей у складі союзних республік; 3) організацію оборони СРСР і кер-во всіма ЗС країни; 4) ведення зовн. торгівлі на засадах держ. монополії; 5) охорону держ. безпеки; 6) прийняття народногосп. планів СРСР; 7) затвердження єдиного держ. бюджету, а також податків і доходів, що надходять на формування союзного, респ. та місц. бюджетів; 8) управління банками, пром., с-г. і торг. установами і підпр-вами загальносоюзного значення; 9) управління транспортом і зв’язком; 10) кер-во грошовою й кредитною системами; 11) організацію держ. страхування, надання позик; 12) встановлення осн. засад користування землею, надрами, лісами і водами; 13) організацію освіти та охорони здоров’я; 14) організацію єдиної системи народногосп. обліку; 15) встановлення засад законодавства про працю, про судоустрій та судочинство, кримінальних і цивільних кодексів, законів про союзне громадянство, законів про права іноземців, встановлення основ законодавства про шлюб і сім’ю, видання загальносоюзних актів про амністію. Порівняно з Конституцією СРСР 1924, з компетенції Союзу були вилучені функції здійснення всіх дипломатичних стосунків, встановлення системи внутр. торгівлі, укладання концесійних договорів (див. Концесії), ухвалення загальносоюзного законодавства про міжресп. переселення, встановлення переселенського фонду та ін. Водночас Союзу РСР були надані повноваження в питаннях затвердження нових країв та областей, автономних утворень у складі союзних республік, охорони держ. безпеки, управління банками і підпр-вами загальносоюзного значення (у попередній конституції йшлося
лише про визначення таких підпр-в) та організації держ. страхування. Найвищим органом держ. влади Союзу проголошувалася Верховна Рада СРСР, яка обиралася на 4 роки і складалася з двох палат: Ради Союзу (обиралася по виборчих округах за нормою 1 депутат від 300 тис. нас.) і Ради національностей (обиралася від союзних республік — по 25 депутатів, від автономних — по 11, від автономних областей — по 5, від автономних округів — по 1 депутату). Обидві палати вважалися рівноправними при вирішенні всіх питань і ухваленні законів, які приймалися простою більшістю голосів. Чергові сесії Верховної Ради скликалися двічі на рік, позачергові — за ініціативою Президії ВР СРСР чи на вимогу однієї або більше союзних республік. Президія ВР СРСР обиралася на спільному засіданні обох палат у складі голови, 11 його заступників (за кількістю союзних республік), секретаря і 24 членів. До повноважень Президії належали: скликання сесій, розпуск Верховної Ради у випадку її неспроможності ліквідувати розбіжності між палатами та призначення нових виборів, проведення референдумів за власною ініціативою чи вимогою однієї або більше союзних республік, призначення й звільнення окремих наркомів СРСР, нагородження орденами і присвоєння почесних звань, помилування, призначення й зміна вищого командування ЗС, проголошення заг. і часткової мобілізації, ратифікація міжнар. договорів, призначення та відкликання повноважних представників СРСР в іноз. д-вах тощо. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом держ. влади країни була РНК СРСР, підзвітна Верховній Раді, а в період між сесіями — її Президії. До РНК входили: голова уряду, його заступники, голова Держплану СРСР, голова Комісії рад. контролю, наркоми, голови к-тів заготівель, у справах мист-в та вищої школи. Наркомати поділялися на загальносоюзні, які здійснювали керівництво дорученою їм галуззю на всій тер. СРСР безпосередньо або через призначені ними органи, та союзно-респ.,
що виконували свої повноваження через однойменні наркомати союзних республік. До перших належали як уже існуючі (оборони, закордонних справ, зовн. торгівлі, шляхів сполучення, зв’язку), так і нові (водного транспорту, важкої пром-сті, оборонної пром-сті). Зі списку союзно-респ. органів були вилучені Вища рада народного господарства, Центр. стат. управління, Робітничо-селянська інспекція, наркомат праці. Натомість до нього додавалися наркомати легкої пром-сті, лісової пром-сті, зернових і тваринницьких радгоспів. Набували статусу союзноресп. (тобто вилучалися з безпосереднього підпорядкування союзним республікам) наркомати внутр. справ, юстиції, охорони здоров’я, внутр. торгівлі, землеробства; зберігали цей статус наркомати харчової пром-сті та фінансів. У респ. підпорядкуванні залишалися наркомати освіти, місц. промисловості, комунального госп-ва і соціального забезпечення. Конституція СРСР 1936 зберігала систему неподільної держ. влади в СРСР. Контроль за виконанням конституції і функції забезпечення відповідності їй конституцій союзних республік повністю віддавалися до компетенції Союзу. Водночас з переліку повноважень СРСР, визначених Конституцією СРСР 1924, було вилучено норму щодо скасування постанов вищих органів влади союзних республік у разі порушення ними союзної конституції. Проте оскільки конституційний контроль не виключав, а передбачав право на скасування конституційних актів, то конституцієдавець ніяк не обмежував вищі органи держ. влади СРСР щодо можливості припинення чинності законів та ін. актів вищих органів влади союзних республік під приводом їх невідповідності загальносоюзному Осн. Закону. У ст. 16 зазначалося, що кожна союзна республіка має свою конституцію, яка враховує особливості республіки і будується у повній відповідності до Конституції СРСР. Важлива норма містилася у ст. 126. Вона закріплювала статус Всесоюзної комуністичної партії
(більшовиків; див. Комуністична партія Радянського Союзу), що на той час була єдиною в д-ві партією, як «керівного ядра всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних». Конституція закріпила рівноправність громадян та конституційний перелік їхніх прав і свобод. Проте більшість проголошених політичних і особистих прав виявилася лише формальною декларацією й була сплюндрована в ході подальших протиправних репресій. Окремими елементами конституційного контролю і засобами забезпечення охорони Осн. Закону були: обов’язок громадян дотримуватися конституції (ст. 130), зарахування права на її зміну до виключних повноважень ВР СРСР і тільки кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів у кожній з палат (ст. 146), закріплення у повноваженнях Президії ВР СРСР її права на скасування постанов і розпоряджень РНК СРСР і РНК союзних республік у випадку їх невідповідності конституції (ст. 48), встановлення права РНК СРСР призупиняти постанови й розпорядження РНК союзних республік і скасовувати накази та інструкції наркомів СРСР (ст. 69), права РНК союзних республік призупиняти постанови і розпорядження РНК автономних республік і скасовувати рішення та розпорядження виконкомів місц. рад (ст. 82). Офіц. тлумачення чинних союзних законів закріплювалося за Президією ВР СРСР. Упродовж наступних 40 років до Конституції СРСР 1936 вносилися зміни та доповнення. Вона втратила чинність 7 жовт. 1977 — в день ухвалення Конституції СРСР 1977.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1936» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
