ОХТИРКА — місто Сумської області, райцентр. Населення 49,6 тис. осіб (2010). Заснована 1641, коли на горі Ахтир (від тюркського Ак-тир — «білий камінь» або «біла скеля») на правому березі р. Ворскла (прит. Дніпра) укр. козаки на чолі з польс. урядником Кульчевським спорудили прикордонну фортецю Ахтирськ. 1647 у зв’язку з уточненням кордону її передали від Речі Посполитої Рос. д-ві. Ахтирськ став крайнім пд.-зх. пунктом Бєлгородської оборонної лінії. 1650 рос. уряд ліквідував фортецю, а на її місці залишився сторожовий пункт, неподалік якого згодом виник Охтирський Свято-Троїцький монастир. 1653 на берегах р. Охтирка (прит. Ворскли) група переселенців з Правобережної України заснувала поселення, на яке перейшла назва розташов. неподалік сторожового пункту. 1654 було завершено спорудження укріплень, які 1655—56 були добудовані моск. «служилими людьми» під кервом призначених царем воєвод Ларіона Камініна і Трохима Чернова. 1656 прибула найбільша
група переселенців із Правобережжя (понад 1 тис. осіб) під кер-вом козац. сотника Аристова і протопопа Антонія з Животова. З 1655—58 — полкове місто Охтирського полку. 1718 в О. виникла перша в Україні тютюнова мануфактура. Протягом 18 ст. О. стала значним центром ремесел і торгівлі. Після ліквідації полкового устрою О. 1765—86 — центр провінції Слобідсько-Української губернії, 1780—96 — Охтирського пов. Харківського намісництва, а з 1835 — Харківської губернії. У грудні 1917 в О. на короткий час встановлено рад. владу. У січні 1918 в О. знову встановлено рад. владу. Протягом квітня—листопада 1918 перебувала в складі Української Держави. Від грудня 1918 по січень 1919 О. — під контролем Директорії Української Народної Республіки. Наприкінці січня 1919 в О. відновлено рад. владу. Від серпня по грудень 1919 — під контролем Збройних сил Півдня Росії. У грудні 1919 в О. остаточно встановлено рад. владу. 1920 в О. відкрито пед. технікум, нар. муз. школу, краєзнавчий музей. З 1923 — центр Охтирської округи, з 1925 — райцентр Харківської округи, з 1932 — Харківської області, з 1939 — Сум. обл. 1932 став до ладу Охтирський труболиварний з-д, а наприкінці 1930-х — на поч. 1940-х рр. у місті введено в експлуатацію взуттєву та швейну ф-ки. У період гітлерівської окупації (14 жовтня 1941 — 25 серпня 1943) знищено більше 2 тис. жителів міста. 1961 на базі нафтових та газових родовищ створено Охтирсь-
709 ОХТИРКА
Ю.Ю. Охримович.
Охтирка. СвятоПокровський собор. Фото 2005.
710 ОХТИРСЬКИЙ
кий нафтопромисел. Нині гол. підпр-вами міста є: з-д «Нафтопроммаш», ВАТ «Пивзавод», нафтогазовидобувне управління «Охтиркнафтогаз», газопереробний з-д. Уродженцями О. є: гравер Г.Сребреницький (1741—73), поет Я.Щоголів ( 1823—98). Пам’ятки арх-ри: Покровський собор (1753—68), Введенська церква (1783), Церква Різдва Христового (1825), СвятоМихайлівська церква (1884), Свято-Георгіївська церква (1908). Офіц. веб-сайт: http://www. misto.okhtyrka.net. Літ.: Твердохлебов А.Д. Город Ахтырка. В кн.: Харьковский календарь на 1886. Х., 1885; ІМіС УРСР: Сумська область. К., 1973; Іванюк Я.Г. Міста-фортеці Охтирка і Суми у 17—18 ст. «УІЖ», 1980, № 9; Мотренко М.С. Охтирка: Путівник. Х., 1990; Вечерський В.В. Спадщина містобудування України. К., 2003; Благословенний край — Охтирщина. Охтирка, 2007. О.Г. Бажан, Д.Я. Вортман.
Перехрестови — Іван Іванович та Данило Іванович, Кондратьєв Роман Герасимович, Осипови — Федір Осипович та Максим Федорович, Лесевицькі — Олексій Леонтійович, Іван Олексійович, Костянтин Олексійович та Георгій Олексійович. 1765 царський уряд Росії ліквідував козац. полки в Слобідській Україні. О.п. був реорганізований у гусарський полк рос. армії, а його територія ввійшла до складу Слобідсько-Української губернії. Літ.: Головинский Т. Слободские козачьи полки. СПб., 1865; Слюсарський А.Г. Слобідська Україна: Історичний нарис ХVII—ХVIII ст. Х., 1954. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1990. В.В. Панашенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОХТИРКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
