ОСТРОЗЬКИЙ Василь-Костянтин Костянтинович (1526 або 1527 — 29.02.1608) — князь, магнат, воєн., політ. і культ. діяч. Молодший син великого гетьмана литов. кн. К.Острозького від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. Названий при народженні Василем, з 1540-х рр. став уживати «князівське» ім’я Костянтин, тому в літературі фігурує під подвійним ім’ям Василь-Костянтин. Після смерті батька (1530) виховувався під материнською опікою в м. Турів. Визнаний королем польс. і вел. кн. литов. Сигізмундом I Старим повнолітнім, у 15 років (1541) вступив у публічне життя. Після смерті старшого брата по батькові — Іллі (1539) — розпочав (1540) багаторічну виснажливу боротьбу за повернення батькової спадщини спочатку з братовою дружиною Беатою Костелецькою, а потім її другим чоловіком — Ольбрахтом Лаським, котрому вона відписала (1565) не тільки маєтки, що дісталися їй від першого чоловіка, але й маєтки своєї доньки від першого шлюбу — Галшки (Єлизавети). Боротьба завершилася 1574, коли за декретом польс. короля Генріха Валуа за Галшкою були визнані спадкові права як на її власні, так і на материнські маєтки, а вона на знак вдячності за моральні та матеріальні збитки, понесені дядьком під час їх повернення, відписала всі маєтки йому та його сину кн. Янушу Острозькому. Значні володіння в перемишльській, галицькій, львівській землях, Тарнів з селами у Малопольщі та маєток Рау-
деніца в Чехії дісталися О. після смерті дружини. Незважаючи на те, що йому не вдалося вступити у володіння чеською спадщиною через захоплення її ін. претендентами, він зосереджував у своїх руках найбільший домен, до котрого лише на Волині входила 1 /3 її поселень. Як володимирському старості йому належали маєтки цього староства (з 1559), виключаючи 1580—88, коли уряд володимирського старости тримав його син Костянтин. Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. активно набував маєтки на Київщині. Вважався одним із найбагатших магнатів укр. земель Речі Посполитої, сам називав себе «Dei gratia in Volinia dux Ostrocensis». Військ. службу розпочав у 18-річному віці (1543—44) під началом маршалка Волин. землі кн. Ф.Сангушка, загартовуючись і набуваючи військ. ремесла в битвах з татарами. 1550 був призначений володимирським старостою і маршалком Волин. землі. Зосереджував у своїх руках велику владу: йому підлягали місц. старости, очолював посполите рушення, керував шляхетськими з’їздами Волин. землі та Брацлавщини, територія якої входила (до 1569) до Волині. Наприкінці 1559 дістав уряд київ. воєводи, на котрому залишався до кінця свого життя. Протягом майже 50-ти років як київ. воєвода боронив пд.-сх. кордони укр. земель і виявив неабиякі дипломатичні й військ. здібності в боротьбі з татарами, не раз (1574, 1575, 1577, 1578, 1589, 1593, 1594) відбиваючи їх напади. Під час наїзду 1578
був оточений в Острозі і, не діставши допомоги, маючи лише своє власне, недостатнє для відсічі військо, змушений був домовлятися з крим. ханом Мегмед-Гіреєм II і виплатити 3 тис. дукатів власних грошей, аби врятувати від погрому Київ. Був речником створення європ. антитурец. ліги. Брав участь у походах на Москву. Очолював шляхетське ополчення під час повстання козаків на чолі з К.Косинським (1591—93). На конвокаційному сеймі (1587) називався в числі можливих претендентів на королів. престол. Рішуче виступав проти Люблінської унії 1569 і лише під загрозою втрати власних маєтків змушений був підписати акт про приєднання Волині, а як київ. воєвода — Київщини до Королівства Польського. Був меценатом освіти та к-ри, протектором православ’я: мав вплив на заміщення церк. посад, надав багато фундушів на правосл. церкви і монастирі, виступав за необхідність внутр. реформи правосл. церкви та покращення рівня освіт. підготовки правосл. духовенства. У родовому маєтку Острозі заснував перший в Україні вищий навч. заклад — слов’яно-греко-лат. школу (1576; див. Острозька академія). Запросив до Острога І.Федорова, відкрив друкарню (1578— 1608; див. Острозька друкарня), перетворив свій маєток на справжній науково-культ. осередок. О. відзначався толеранцією в питаннях віри і в принципі був за єднання церков, але уявляв собі унію церковну у вселенському масштабі, тому рішуче виступив проти Берестейської церковної унії 1596, котра об’єднувала церкви в межах лише однієї д-ви. 24 червня 1595 у відозві до православних викривав дії митрополита Михайла Рогози і єпископів як відступників від віри батьків і закликав до опору унії. У травні 1599 взяв участь у з’їзді протестантів і антиуніатів у Вільні (нині м. Вільнюс) і підписав акт конфедерації. Від шлюбу (1553) з донькою великого коронного гетьмана Я.Тарновського — Софією (п. 1570) — мав 3-х синів: Януша (1554—1620), Костянтина (н.,
імовірно, 1555—1588), Олександра (1570—1603) та двох доньок: Єлизавету (п. 1599) й Катерину (1560—79). П. у м. Острог і був похований у замковій церкві. Дж.: Archiwum ksi-]-t Lubartowicz\w-Sanguszk\w w Slawucie, t. 4. Lw\w, 1890; Biblioteka Zakladu Narodowego imenia Ossolin`skich Polskiej Akademii Nauk, Dzial R=kopis\w, nr. 3669/II. Літ.: Домбровский В. Острожская старина. «Киевлянин», 1840; Niesiecki K. Herbarz Polski, t. 7. Lipsk, 1841; Boniecki A. Poczet rod\w w Wielkiem ksi=stwie Litewskiem w XV—XVI wieku. Warzsawa, 1883; Лебединцев К. К портрету князя К. Острожского. «Киевская старина», 1883, № 11; Wolff J. Senatorowie i dignitarze Wielkiego ksi=stwa Litewskiego: 1386—1795. Krak\w, 1885; Максимович М. Письма о князьях Острожских к графине А.Д. Блудовой. К., 1886; Wolff J. Kniaziowie litewskoruscy od kon`ca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Уманец Ф.М. Князь Константин-Василий Острожский. «Русский архив», 1904, № 4, кн. 1; Власьев Г.А. Князья Острожские и Друцкие. «Известия Русского генеалогического общества» (СПб.), 1911, вып. 4; Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materialy do historyi Wolynia. Krak\w, 1913; Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь. Пг., 1915; Костомаров М. Князь Константин Константинович Острожський. В кн.: Історія України в життєписях визначнійших єї дїячів. Львів, 1918; Znosko P.K. Knjaz Konstantin Ostroskij. Warszawa, 1933; Lewicki K. Ksi-]e Konstanty Ostrogski a unia brzeska. Lw\w, 1933; Його ж. Ksi-]=ta Ostrogscy w slu]bie Rzeczypospolitej. «Rocznik Wolyn`ski» (R\wne), 1938, t. 7; Власовський І. Князь К.К. Острозький — знаменитий патрон і оборонець православія в історії українського народу. НьюЙорк, 1958; Іларіон, митрополит (Огієнко). Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. Вінніпег, 1958; Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Konstanty. В кн.: Polski Slownik Biograficzny, t. 24/1, zesz. 100. Wroclaw—Warszawa—Krak\w—Gdan`sk, 1979; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 6—7. К., 1995; Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525 — 1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolyn`skiej. Torun`, 1997; Яковенко Н. Василь (Костянтин) Острозький. В кн.: Історія України в особах: Литовськопольська доба. К., 1997; Ворончук І. Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року). К.—Старокостянтинів, 2001; Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. Torun`, 2002. О.І. Ворончук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Острозький Василь-Костянтин» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
