Не маючи нащадка чол. роду, кн. Я.Острозький ще на поч. 17 ст. задумав створити ординацію (майорат). Першу згоду на створення ординації вальний сейм Речі Посполитої видав 1605, а сейм 1609 підтвердив цю згоду своєю конституцією (див. Конституції сеймові). У червні 1618 кн. Я.Острозький вписав текст фундації ординації до книг Коронного трибуналу в Любліні (Польща). Акт, вписаний до трибунальських
книг, включив до складу ординації лише частину маєтностей князя, розташовану в укр. воєводствах Речі Посполитої. Усього до її складу входило 24 міста і 593 села. Її маєтності простягалися від Дубна до Житомира. Згідно з фундаційним актом кн. Я.Острозького, майорат не міг бути проданий чи поділений між нащадками, його успадковував старший син. Якби в кн. Я.Острозького сина так і не було, то ординація мала перейти до його внуків — синів доньки Єфросини, дружини кн. Олександра Заславського. Першим претендентом фундаційний акт називає Францішека, старшого сина Заславських, другим — їхнього наступного за віком сина Кароля (помер невдовзі, 1618), третім — Владислава-Домініка (див. В.Д.Заславський). Із можливим згасанням цього роду маєтності ординації перейшли б у руки лінії роду князів Радзивіллів, що походили від кн. Я.Радзивілла — племінника кн. Я.Острозького. Якби вимерла чол. лінія й цього роду, то ординацькі маєтності мали перейти до Мальтійського ордену. Кожен ординат зобов’язувався виставити 600 вояків на потреби Речі Посполитої, а також підтримувати належний стан замків, що розташовані на землях ординації. Це мало сприяти обороні Речі Посполитої від турків і татар. Кожен ординат мав сповідувати катол. віру, користуватися гербом князів Острозьких. Першим острозьким ординатом слід вважати самого кн. Я.Острозького. Після його смерті 1620 ординація потрапила в руки неповнолітнього сина кн. О.Заславського — Францішека. Останній несподівано помер у наступному році, й третім ординатом став п’ятирічний кн. В.Д.Заславський. В обох випадках їхнім опікуном виступав батько — кн. О.Заславський. Останній не мав досвіду управління таким великим маєтковим комплексом, що призвело до численних конфліктів із колиш. клієнтами кн. Я.Острозького, які почали шукати протекції в кн. К.Радзивілла чи Т.Замойського. Це дало підстави польс. королю Сигізмунду III Ваза 27 травня 1621 створити
опікунську раду для ординації, що мала вирішувати її проблеми до повноліття кн. В.-Д.Заславського, яке мало наступити 1632. Реальна можливість впливу ради на події в ординації була обмежена — з’їзди опікунів відбувалися рідко, не всі опікуни на них прибували. Реальна влада в ординації належала кн. О.Заславському. У травні 1630, вже після смерті кн. О.Заславського, в Опатові зібралася опікунська рада, яка мала перевірити виконання останньої волі кн. Я.Острозького щодо ординації та визнати повні права ордината за кн. В.-Д.Заславським. Одним із найважливіших питань, що мало розглядатися в Опатові, стало врегулювання питання щодо матеріальної компенсації скривдженим служебникам кн. Я.Острозького, в яких кн. О.Заславський повідбирав уряди й маєтності. Повноцінне входження кн. В.-Д.Заславського в управління ординацією відбулося протягом наступних двох років. Час перебування його в статусі ордината (до 1656), за винятком буремних років козац. революції, треба вважати найбільш стабільним в історії ординації. Від 1656 до 1682 четвертим острозьким ординатом був син кн. В.-Д.Заславського кн. Олександр-Януш Заславський. Усупереч фундаційному акту ординації після його смерті маєтності не перейшли до князів Радзивіллів. Після смерті 1669 сина кн. Януша Радзивілла — кн. Богуслава Радзивілла — єдиною спадкоємницею цієї лінії роду була Людовіка-Кароліна, яка сповідувала кальвінізм. Таким чином, її можливі претензії на ординацію двічі порушували фундаційний акт, тому що вона була жінкою і не була католичкою. Згідно з актом, ординація мала б перейти до рицарів Мальтійського ордену, але насправді вона дісталася сестрі кн. О.-Я.Заславського ТеофіліЛюдовіці, вдові кн. Д.Вишневецького, вона стала п’ятим острозьким ординатом. ТеофілаЛюдовіка померла 1709. Імовірно, саме тоді ординація перейшла у володіння її сина від другого шлюбу з коронним маршалом кн. Ю.-К.Любомирським — кн. Олександра-Домініка Любо-
687 ОСТРОЗЬКА
688 ОСТРОЗЬКА
мирського. Останній став шостим острозьким ординатом і володів майоратом до 1720, коли помер, так і не одружившись. Ординацію успадкувала сестра кн. О.-Д.Любомирського Маріанна — дружина надвірного підскарбія ВКЛ кн. П.-К.Сангушка. Підскарбій став сьомим острозьким ординатом. За 30 років володіння ординацією кн. П.-К.Сангушко сприяв її загосподаренню, ініціював зведення багатьох костьолів. По його смерті 1750 ординацію успадкував його старший син — литов. надвірний маршалок кн. Януш Сангушко. Восьмий острозький ординат кн. Я.Сангушко вирішив ліквідувати майорат. Сам він дітей не мав, а, крім цього, мав величезні борги перед кредиторами, які планував повернути саме шляхом розподілу маєтностей ординації. У цьому бажанні його активно підтримувала «Фамілія» — політ. угруповання магнатерії Речі Посполитої, у той час проросійськи налаштоване, на чолі з князями Чарторийськими. Вони пропонували кн. Я.Сангушку поділити ординацію між кількома магнатськими родинами, що погодилися сплатити борги князя. 7 грудня 1753 була укладена Колбушівська трансакція, яка передбачала розподіл ординації головно між 12-ма впливовими магнатами. Проти виступила «Патріотична партія» на чолі з обома гетьманами (коронним і польним) Я.Браницьким та В.Жевуським, що протегувалася Францією. Я.Браницький дав розпорядження коронним підрозділам опанувати маєтності ординації, а також замінити офіцерів військ. контингентів ординації на коронних офіцерів. У справу щодо О.о. закономірно втрутився також Орден мальтійських рицарів. Згідно з фундаційним актом 1618 найближчий після смерті останнього чол. нащадка ординатської родини вальний сейм мав обрати з числа мальтійських рицарів польс., литов. чи рус. походження ордината. Як уже зазначалося, дана правова норма вже двічі протягом існування ординації порушувалася — 1673 і 1720. Оскільки позначилася певна перевага «Патріотичної партії», «Фамілія» доклала максимум зусиль,
щоб не допустити легітимації цієї переваги на вальному сеймі 1754. Спочатку вона всіляко блокувала його відкриття, а після початку його роботи руками свого прихильника, посла від Стародубського пов. Міхала Стравінського, зірвала сейм. Роль посередника в справі О.о. змушений був взяти на себе польс. король Август III. З його ініціативи була створена комісія, яка складалася із противників «Фамілії» і мала на меті зінвентаризувати ресурси ординації. Протягом найближчих трьох років Острозький майорат перебував в управлінні королів. адміністрації. Із початком Семилітньої війни 1756—1763 і окупацією Саксонії прусськими військами польс. король Август III, який був ще й саксонським курфюрстом, зайняв відверто пророс. позицію, оскільки саме з рос. військами пов’язував надії на повернення своїх саксонських володінь і резиденції в Дрездені. Саме із цією орієнтацією монарха Речі Посполитої треба розглядати кроки, здійснені у справі ординації на користь «Фамілії», протегованої Російською імперією. 10 травня 1758 король Август III підписав наказ про ліквідацію королів. адміністрації в ординації та її повернення кн. Я.Сангушку. Синхронно із цією подією один з осн. претендентів на маєтки ординації, згідно з Колбушівською трансакцією, коронний підстолій кн. С.Любомирський збройним шляхом встановив свою юрисдикцію над Дубенською волостю, а також над Степанською і Деречинською волостями (останні мали дістатися йому як спадок по померлому братові кн. Юзефу Любомирському). Це складало майже третю частину майорату. Виконуючи умови Колбушівської трансакції, коронний підстолій виступив гарантом повернення боргів кн. Я.Сангушка. Противники «Фамілії» в умовах чергового посилення впливу Рос. імперії на внутрішньополіт. справи Речі Посполитої змушені були змиритися з фактом розподілу О.о. Як наслідок, вальний сейм 1766 затвердив Колбушівську трансакцію. Натомість Мальтійський орден не полишив спроб отримати дивіденди від Острозького майорату. Шанси на реалізацію цих претензій посилилися на поч.
1770-х рр., коли орден став відігравати істотну роль у рос. зовн. політиці. У ході встановлення сутності претензій ордену з’ясувалося, що вони можуть бути задоволені грошовою компенсацією. Зрештою, 1775 в ординації частину маєтностей було виділено в пріорат і 6 командорій, десята частина прибутків з яких надходила до канцелярії Мальтійського ордену. В цьому ж році відбулася реформа військ. контингентів О.о. Наступного року їх включили до коронного війська і почали утримувати за рахунок д-ви. Цей військ. контингент отримав назву «13-й піший регімент Острозької ординації». На поч. 1790-х рр. його особовий склад перевищував 1500 осіб, а місцем розташування було Дубно. Літ.: MeleЅ A. Ordynacje w dawnej Polsce. Lw\w, 1929; ZieliЅska T. Ordynacje w dawnej Polsce. Przegld Historyczny, 1977, t. 68, zesz. 1; Жаронкін В. Боротьба за Острозьку ординацію на тлі «великої політики» (1750—1770-ті роки). «ЗНТШ» (Львів), 2008. т. 256; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття: Волинь і Центральна Україна. К., 2008. П.М. Кулаковський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСТРОЗЬКА ОРДИНАЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
