ОСТЕН-САКЕН Дмитро Єрофійович (1792 або 1793 — 15(03).03. 1881) — військ. і держ. діяч Російської імперії, генерал від кавалерії (1843), генерал-ад’ютант (1849), поміщик, барон, граф (1855), член Держ. ради Рос. імперії (1856). Мемуарист, філантроп. Н. в сім’ї підполковникадрагуна, майбутнього генералмайора, із 1801 — шефа Єлизаветградського гусарського полку барона Єрофея (Єронімуса-Казимира) Остен-Сакена. 1804 всту-
пив юнкером до зазначеного батькового полку. 1805—07 взяв участь у кампанії проти франц. імп. Наполеона I Бонапарта, у битвах під Аустерліцем (сучасне місто Славков-у-Брно, Чехія), Гейльсбергом, Фрідландом. Навесні 1807 номінований офіцером (корнетом). Герой Війни 1812. Призначений ад’ютантом до генерал-лейтенанта графа О.Остермана-Толстого, виявив мужність у Бородінській битві 1812, нагороджений шаблею з орденом св. Анни 4-го ст. й на представлення генерала від інфантерії М.Милорадовича (див. Милорадовичі) достроково підвищений до штаб-ротмістра. 1813 за бойову доблесть переведений до лейб-гвардії Литов. полку. Як ад’ютант М.Милорадовича воював під Дрезденом, Бауценом, Кульмом, Лейпцигом (у «Битві народів») тощо. 1816 по поверненні із зарубіжного протинаполеонівського походу — полковник, направлений спочатку до піх. частини, потому — в улани, а 1818 — командиром Астраханського кірасирського полку. 1824 — генерал-майор, командир бригади 2-ї уланської д-зії. У роки російсько-перської війни 1826—28 служив в Окремому Кавказ. корпусі, у т. ч. під безпосередньою орудою І.Паскевича. Удостоєний ордена св. рівноапостольного кн. Володимира 3-го ст. Тимчасово порядкував Нахічеванською областю. За перемир’я 1828 — начальник Азербайджану, голова азербайджанського правління, одержав орден св. Анни 1-го класу й перський орден Лева і Сонця 1-го ст. Обіймаючи корпусний штаб, відзначився на російсько-турецькій війні 1828—1829, зокрема в штурмі фортеці Карс (нині місто в Туреччині). Заслужив орден св. Георгія 3-го класу. 1829 мав під рукою Ахалциський пашалик, звідки спрямовував до Аджарії наступальні підрозділи. Надалі командував бригадою 1-ї уланської д-зії, пізніше — кавалерійс. загоном, із яким придушував польське повстання 1830—1831. Від 1835 — командувач 2-го резервного кавалерійс. корпусу в Єлизаветграді (нині м. Кіровоград), завідував місц. військовими поселеннями. В операціях проти угор. революції 1849 очолював 14-тис. з’єд-
нання, переміщене за наказом рос. імп. Миколи I до Галичини, отримав австрійс. орден Леопольда. 1850 — командир 4-го піх. корпусу, 1851 — шеф Новомиргородського уланського полку. Згодом прийняв 3-й корпус, із початком Кримської війни 1853—1856 йому підпорядковано Бессарабію та терени Херсон. губ. праворуч од р. Пд. Буг. В Одесі налагодив захист узбережжя від нападників із моря. 22 (10) квітня 1854 організував відсіч ворожим кораблям огнем припортової артилерії. Став кавалером ордена св. апостола Андрія Первозваного. Від 10 грудня (28 листопада) 1854 командував 4-м піх. корпусом, начальникував гарнізоном Севастополя. У Севастопольській обороні 1854— 1855 значною мірою покладався на П.Нахімова як свого заступника. Високо поцінував подвиги П.Кошки. Три тижні після 1 березня (17 лютого) 1855 виконував обов’язки головнокомандуючого мор. і сухопутними силами в Криму. 9 вересня (28 серпня) 1855 одним із останніх відступаючих севастопольців полишив Південну сторону й перейшов на Північну. По закінченні війни — шеф Новоархангельського полку. 1857 на власне прохання звільнений у безтермінову відпустку. Мешкав у с. Приют Єлизаветградського пов. Херсон. губ. 1874 удостоєний алмазних знаків ордену Андрія Первозваного. Автор спогадів. Склав щоденник «Севастополь», ретельно процитувавши власні розпорядження від осені 1854. Виступав у пресі, видавав книжки з військ., пед. та ін. тематики. Входив до Товариства сільського господарства Південної Росії. Чимало уваги присвятив екон. проблемам і доброчинності. Стимулював упровадження новацій агротехніки та тваринництва, виписував із-за кордону племінну худобу, вчився бджільництву. Збудував церкву, допомагав родині М.Лорера, власним коштом утримував ветеранів-інвалідів. Організував перевезення до свого маєтку мощей св. Димитрія Ростовського і збудованої тим ченцем у Батуринському Крупицькому Свято-Миколаївському монастиреві молитовної кімнати. Зберігав
проект Бородінського монумента, реалізації якого бажав М.Воронцов. 1909 у Севастополі О.-С. було споруджено пам’ятник, 1997 його іменем названо вулицю. Тв.: Катехизис верховой езды. Елисаветград, 1838; Оборона против нападающих на оборону Севастополя. «Военный сборник», 1861, № 2; Отрывок из переписки с Иннокентием, архиепископом Херсонским и Таврическим. Там само, № 7/8; Мысли об устройстве легкой конницы и некоторые общие замечания. Там само, 1862, №7; Мысли о драгунах. СПб., 1862; Действия Отдельного отряда генерал-майора, потом генерал-лейтенанта барона Остен-Сакена в войну 1831 года. СПб., 1865; Мысли о некоторых предметах военного дела и разные военно-исторические сведения. СПб., 1865; Начало самобытной жизни А.С. Хомякова. В кн.: Утро. М., 1866; Мысли о воспитании детей и советы детям моим, когда Бог благословит их добрыми женами и детьми. М., 1867; Отрывок из летописи Елисаветградского гусарского полка. «Военный сборник», 1870, № 10; Обращение к гражданам Одессы. Одесса, 1872; Военный совет при обороне Севастополя: 29-го июля 1855 года. «Русская старина», 1874, № 10; Николай Николаевич Муравьев в 1828— 1856 гг. Там само, № 11; Приказ по войскам Бессарабской области и части Херсонской губернии, на правом берегу р. Буга расположенным. В кн.: Приложение к журналу «По морю и суше». Одесса, 1895. Літ.: [Маслов С.А.] Воспоминание Бородинской битвы в 1865 году. «Современная летопись», 1865, № 37; Генерал от кавалерии граф Дмитрий Ерофеевич Остен-Сакен. СПб., 1872; Палатин. Одесские события 1854 года. «Русский вестник», 1877, № 1; Палимпсестов И.У. Мои воспоминания. М., 1879; Туровский Г. Памяти графа Дмитрия Ерофеевича Остен-Сакена. «Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям», 1881, № 15; И.И.О. [Ореус И.И.]. Остен-Сакен. В кн.: Энциклопедия военных и морских наук, т.5. СПб., 1891; Фет А.А. Ранние годы моей жизни. М., 1893; Застольное слово К.С. Аксакова на обеде, данном в Москве графу Д.Е. Сакену. «Русский архив», 1895, № 5; Меньков П.К. Записки, т. 1—3. СПб., 1898; Федоров Д.В. На царском пути (черты из жизни графа Д.Е. ОстенСакена). «Исторический вестник», 1898, № 4; Львов А.Н. Письма духовных и светских лиц к митрополиту Московскому Филарету (с 1812 по 1867 г.). «Христианское чтение», 1899, № 8; Архиепископ Гавриил и граф Д.Е. Остен-Сакен в письмах к А.Г. Тройницкому. Б/м, б/г; Ястребцев Е. Остен-Сакен, барон, впоследствии граф Дмитрий Ерофеевич. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1905; Достоевский А.М. Воспоминания.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСТЕН-САКЕН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
