ОРДІН-НАЩОКІН Афанасій Лаврентійович (бл. 1607 — 1680) — рос. держ. діяч, дипломат. Виходець із неродовитих псковських дворян, він завдяки освіченості, вихованості та енергійності став одним із найближчих помічників рос. царя Олексія Михайловича. У 1640-х рр. вдало почав кар’єру дипломата. 1642 очолюване ним посольство до Молдавського князівства підготувало підписання вигідної для Рос. д-ви угоди з Османською імперією та Річчю Посполитою, що ліквідувала загрозу війни з ними та зміцнила мир з Молдовою. Велику популярність отримав після
придушення повстання в Пскові 1650. 1652 О.-Н. очолив комісію з розмежування кордону зі Швецією. 1658 вів таємні переговори зі шведами, результатом яких було підписання в м. Велієсарі перемир’я зі Швецією. Протягом кількох років очолював переговори з Річчю Посполитою, унаслідок чого було укладено Андрусівський договір (перемир’я) 1667. За цей успіх цар Олексій Михайлович пожалував його в бояри і призначив керівником Посольського приказу (1667—71), а згодом за зразок нової держ. печатки присвоїв йому титул «Царської великої печатки і державних великих посольських справ зберігача». Йому підпорядковувалися Малоросійський приказ, Смоленський приказ, Новгородська і Владимирська четі, В’яземська митниця, «кружечний» двір, залізоробні з-ди. Вів таємні переговори з гетьманом П.Дорошенком про підданство Москві, пробував заручитися підтримкою невизнаного Москвою митрополита Київського Йосифа НелюбовичаТукальського щодо підпорядкування Київ. митрополії Московському патріархатові. 1670 підтвердив Андрусівський договір (перемир’я) 1667 з відстрочкою передачі полякам Києва на невизначений час. Сфера його влади була настільки широкою, що фактично він став главою рос. уряду. О.-Н. багато уваги приділяв розробці реформ в екон. і військ. сферах, запропонував великий план перетворень, спрямованих на вдос-
коналення центр. і місц. управління, відстоював необхідність боротьби зі Швецією за вихід у Балт. море. У період його діяльності було встановлено поштовий зв’язок з Вільно (нині м. Вільнюс) та Ригою, а також здійснювався переклад іноз. газет і з цих матеріалів готувалися зведені виписки — «Куранти» — попередники друкованих газет. Неабиякі законотворчі здібності він виявив при розробці Новоторгового статуту (1667), що встановлював політику протекціонізму для рос. купців. Не мав повної згоди із царем Олексієм Михайловичем у питаннях зовн. політики, зокрема щодо точного виконання умов Андрусівського договору (перемир’я) 1667. У грудні 1671 вийшов у відставку, залишив Москву, прийняв постриг під ім’ям Антонія в Кринецькій пустині, що за 60 км від Пскова, де і помер. Літ.: Иконников В.С. Ближний боярин А.Л. Ордин-Нащокин. «Русская старина», 1883; Чистякова Е.В. Социально-экополитические взгляды А.Л. Ордин-Нащокина. В кн.: Труды Воронежского государственного университета, т. 20. Воронеж, 1950; Галактионов И.В., Чистякова Е.В. Ордин-Нащокин — русский дипломат XVII века. М., 1961; История внешней политики России: Конец XV — XVII век (от свержения ордынского ига до северной войны). М., 1999; Буровский А. Несостоявшаяся империя: Историческое расследование. Красноярск—М., 2001; Шамбаров В. Правда варварской Руси. М., 2006; Ключевский В.И. Исторические портреты. М., 2008. В.М. Мордвінцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРДІН-НАЩОКІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
