ОНАЦЬКИЙ Євген Дометійович (псевдоніми — Характерник та ін.; 13(01).01.1894—27.10.1979) — журналіст, публіцист, мовознавець, історик к-ри, організатор наук. праці в Пд. Америці. Професор (1936). Дійсний член Української вільної академії наук, Наукового товариства імені Шевченка та Українського історичного товариства. Н. в м. Глухів у сім’ї міськ. вчителя. Закінчив Кам’янець-Подільську г-зію. Навч. в Київ. ун-ті (1912—17). В Українській Центральній Раді репрезентував Чернігівську губернію. Cекретар УЦР (у січні—березні 1918). Керівник прес-бюро, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки в Італії (1919—21). Член Української партії соціалістів-революціонерів. На еміграції — з 1921. Професор Вищого сх. ін-ту в Неаполі (1936— 40), лектор Рим. ун-ту (1940—43). 1943 заарештований та ув’язнений нім. нацистами. З 1947 — в Аргентині. Голова спілки укр. науковців, літераторів і митців в Аргентині. У 1960—70-ті рр. редагував видання «Наш клич», «Дзвін», «Відродження». Авторфундатор «Української малої енциклопедії» (у 16-ти кн., 4-х т. Буенос-Айрес, 1957—67), автор
студій з біографістики, етнографії, укр. історіографії кінця 18 ст., історії укр. к-ри, мемуарів. П. у м. Буенос-Айрес (Аргентина). Бібліогр.: Гаврилюк М. Бібліографія праць професора Євгена Онацького: 1917—1964. Буенос-Айрес, 1964. Праці і тв.: Походження Полетик. «Україна», 1917, кн. 1—2; Cправа за с. Аксютинці. Там само, 1918, № 1/2; Ще про автора «Истории Руссов». В кн.: «Наше минуле», 1918. № 1; Cторінка з історії Генерального суду та прокуратури в Україні в другій половині XVIII в. В кн.: «Наше минуле», 1918, № 2; До питання про монети в Україні в XVI cт. Там само; Russia e Ucraina. Roma, 1929; L’Equilibrio Europeo ed il problema Ucraino. Roma, 1930; La terminologia etnica dell Europa Orientale: Rus’-Ucraina. Napoli, 1936; L’Ucraina et limiti dell Europa. Napoli, 1936; Studi di storia e di cultura Ucraina. Roma, 1939; Основи суспільного ладу. Прага, 1941; Буенос-Айрес, 1949; Vocabolario ucraino-italiano. Roma, 1941; Українська дипломатична місія в Італії. Прага, 1941; Сторінки з римського щоденника, т. 1—2. Прага, 1942—43; Наше національне ім’я. Буенос-Айрес, 1949; Творче життя і геройська смерть Олени Теліги. БуеносАйрес, 1949; У вавилонському полоні. Буенос-Айрес, 1949; По похилій площині: Записки журналіста і дипломата, ч. 1—2. Мюнхен, 1964—69; Іду до Аргентини. Вінніпег, 1971; Під омофором барона М. Василька. «Український історик», 1978, № 4; 1980, № 1/4; 1981, № 1/4; 1987, № 1/4. Літ.: Біографічні нотки авторів: Онацький Євген. «ЗНТШ», 1962, т. 169: Збірник на пошану З. Кузелі; Винар Л. Євген Онацький — чесність з нацією (1894—1979). «Український історик», 1980, № 1/4; Яцимірська М.Г. Євген Онацький як журналіст, науковець, громадський діяч. В кн.: Українська періодика: історія і сучасність: Тези науково-теоретичної конференції (9—10 грудня 1993 р.). Львів, 1993; Демченко Т. «Я хочу бути вільним!..». «Сіверянський літопис», 1996, № 6; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998; Сеник Я. Онацький Євген. В кн.: Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника, вип. 5. Львів, 1998. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОНАЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
