ОЛЬВІЯ (грец. лвйб— щаслива) — одне з найвідоміших давньогрец. міст на території сучасної України. Розташовувалася на правому березі Бузького лиману в місці його злиття з Дніпровським. Згадується у Псевдо-Скімна, Геродота, Макробія, Страбона, Гая Плінія Секунда Старшого, Арріана, Птолемея, Діона Хрисостома та ін. Заснована в 2-й чв. 6 ст. до н. е. вихідцями з Мілета. Її появі передувало поселення на Березані. О. проіснувала до 70-х рр. 4 ст. В історії О. виділяється 3 значних періоди: еллінський (від заснування до серед. 1 ст. до н. е.), греко-римський (серед. 1 ст. до н. е. — 70-ті рр. 3 ст.), пізньоантичний (до 70-х рр. 4 ст.). Перший характеризується максимальним розвитком д-ви та еллінських культ. традицій. У 2-й чв. 6 ст. до н. е. виник теменос Аполлона Лікаря; у кінці 3-ї чв. 6 ст. до н. е. формується д-ва, до складу якої входить Березанське поселення,
Ольвія. Теракотова статуетка Матері богів — Кібели. 3 ст. до н. е.
Ольвія. Західний теменос. Культовий комплекс. У святилищі Матері богів. 4—3 ст. до н. е.
почався випуск власної литої бронз. монети у вигляді дельфінів, які ходили нарівні з бронзовими монетами-стрілками та електровими кізикінами. До поч. 5 ст. до н. е. належить поява найдавнішого держ. документа — почесного декрету, вирізьбленого на камені. У 2-й пол. 6 ст. до н. е. була заселена сільс. округа. Місто у цей час мало 2 теменоси із храмами Аполлона Лікаря та згодом Аполлона Дельфінія і вівтарями, чітку вуличну мережу. Але житлова забудова, як і на сільс. поселеннях, складалася гол. чин. із землянок та напівземлянок. Основа економіки — сільс. госп-во, торгівля з Іонією, острівною Грецією, Аттикою, навколишніми племенами, ремесла. У кінці 1-ї чв. 5 ст. до н. е. припинилося життя на більшості поселень хори, населення якої сконцентрувалося в місті, що бу-
ло пов’язано з перебудовою економіки (за ін. точкою зору — із скіф. експансією). Одночасно з цим землянкова забудова змінилася звичайною наземною. За Геродотом, у місті мав свій палац скіф. цар Скіл. У 5 ст. до н. е. О. перейшла до лиття звичайної круглої монети — асів — і згодом до карбування. В останній третині 5 ст. до н. е. місто деякий час входило до складу Афінського мор. союзу. Тоді ж почалося поступове відновлення великої хори. Відбувся розквіт економіки, котрий раптово перервався 331 до н. е., коли О. зазнала облоги 30-тис. війська полководця Александра Македонського Зопіріона, який виступив проти скіфів. Щоб вистояти, ольвіополитам довелося відпустити на волю рабів, надати права громадянства іноземцям, простити населенню борги. Найвищого екон. розквіту О. досягла в останній третині 4 — 1-й пол. 3 ст. до н. е. Територія міста досягала 55 га, кількість населення — бл. 15 тис. У сільс. окрузі виник новий тип помешкання — колективні садиби; кількість поселень сягала 150. Місто вело активну торгівлю з Синопою, Гераклеєю, Фасосом та з ін. антич. містами й місцевими племенами, у великій кількості карбувало бронз. монету борисфен. У місті були свої філософи (Біон Борисфеніт, стоїк Сфер, філософ та історик Посідоній), музики, поети. Існував театр. У 2-й пол. 3 ст. до н. е. у зв’язку з переміщенням навколишніх племен загинула велика хора, почалася тривала криза. О. була вимушена сплачувати данину варварським племе-
нам. Про скрутний стан міста дізнаємося з декретів на честь Анфестерія та Протогена — ольвійських багатіїв. Відтоді становище міста, незважаючи на деякі тимчасові покращення, невпинно погіршувалося. У серед. 2 ст. до н. е. остаточно загинули останні сільс. поселення на лівому березі Бузького лиману, були розібрані монументальні споруди центр. теменосу, як видно, для ремонту міських мурів. О., можливо, потрапила в залежність від скіф. царя Скілура, про що може свідчити карбування ним в О. власної монети. В останньому десятиріччі 2 ст. до н. е. О. потрапила в залежність до царя Понтійського царства Мітрідата VI Євпатора, від якої звільнилася 63 до н. е. Місто поступово пустіло (його жителі переходили на нижньодніпровські городища) і остаточно зазнало розгрому близько серед. 1 ст. до н. е. від гетів під проводом Буребісти. Життя в місті й на поселеннях хори відновилося близько рубежу ер. На відміну від попереднього часу сільс. поселення мали укріплення. Проте територія О. скоротилася майже втричі, і поліс уже ніколи не досягав рівня колиш. розквіту. Яскраву картину занепаду міста, варварський одяг ольвіополитів, але поряд з цим їхню любов до Гомера, знання Платона змальовує ритор з Віфінії Діон Хрисостом, який відвідав О. 99 н. е. У 70-х рр. в О. карбували свою монету сарматські царі Фарзой та Іненсимей, що може свідчити про якусь залежність від них О. Поступово до О. почав проявляти інтерес Рим
589 ОЛЬВІЯ
Ольвія. Аполлон. Вапнякова скульптура. Друга половина 6 ст. до н. е.
Ольвія. Ділянка I. Житловий квартал із 5 будинків, відділених вулицею. Розкопки першої половини 20 ст. Фото 2008.
590 ОЛЬГА
Княгиня Ольга. Художник М. Нестеров. Розпис Володимирського собору в Києві. 1890—1895.
Стародавній. У серед. 2 ст. О. зазнала навали тавроскіфів, які на прохання міста були розбиті військами рим. імп. Антоніна Пія (138—161), котрий розмістив тут гарнізон із солдат 1-го Італійського, 5-го Македонського і 11-го Клавдієвого легіонів. У верхньому місті О. була зведена цитадель. При рим. імп. Луції Септимії Севері (193—211) у 197—198 О. була включена до складу рим. провінції Нижня Мезія. Серед. 2 — 30-ті рр. 3 ст. були часом найбільшої стабілізації економіки. Але вже в 2-й чв. 3 ст. почався занепад. 232—38 О. зазнала нашестя готів, загинули поселення її великої хори, невдовзі місто полишив рим. гарнізон. Після нової навали готів 269—70 почався останній період життя О., яка поступово втратила вигляд антич. міста. Її захисні споруди були зруйновані, деградує міська забудова, не поновлювалося карбування монети, була відсутня велика хора, натомість внутр. території сільс. округи зайняли племена черняхівської культури. Остаточно життя О. завмерло в 3-й чв. 4 ст. В О. відкриті залишки агори, великої стої, адм. та торг. споруд, будинку суду, 2-х теменосів, 3-х храмів (Аполлона Дельфінія, Аполлона Лікаря, Зевса), вівтарів, міських брам, фортечних стін, житлових будинків, гончарних печей, виноробень та ін. Досліджується некрополь. Випадкові розкопки проводилися з серед. 19 ст. Систематичні розкопки ведуться з 1901 (Б.Фармаковський, 1921—26; Л.Славін, О.Леві, О.Карасьов, 1936 — поч. 1970-х рр; С.Крижицький, В.Крапівіна, Ю.Козуб, Н.Лейпунська, А.Русяєва, А.Буйських та ін., із поч. 1970-х рр. дотепер). Літ.: Археология Украинской ССР, т. 2, ч. 2. К., 1985; Крыжицкий С.Д. Ольвия: Историографическое исследование архитектурностроительных комплексов. К., 1985; Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса: 7—1 вв. до н. э.: Историко-эпиграфическое исследование. М., 1989; Крыжицкий С.Д. и др. Сельская округа Ольвии. К., 1989; Крапивина В.В. Ольвия: Материальная культура в первые века нашей эры. К., 1993; Крыжицкий С.Д., Лейпунская Н.А. Ольвия: Раскопки, история, культура. Николаев, 1997; Давня історія України, т. 2, ч. 2. К., 1998; Крыжицкий С.Д. и др. Ольвия. Античное государство в Северном
ОЛЬГА (у хрещенні — Єлена; бл. 910 — 969) — дружина київ. кн. Ігоря, по загибелі якого (осінь 944) зійшла на київ. стіл. Імовірно, побралася з Ігорем бл. 930. Мала єдиного (за літописом) сина Святослава Ігоровича. Із діяльністю О. пов’язаний новий етап у розвитку давньорус. державності. Вона ліквідувала Древлянське племінне княжіння (945), що виявляло тенденції до самостійності, «уставила» інші рус. землі, упорядкувавши та унормувавши збирання данини й організувавши по всій країні князівські погости та стоянки — місця зберігання зібраної данини, осередки судочинства і центр. влади. У зовн. політиці О. продовжила традиційну лінію попередників на київ. столі, спрямовану на підтримання дружніх стосунків із Візантією, але, на відміну від них, віддавала перевагу мирним засобам дипломатії. 946 або 957 (частина дослідників припускає, що О. двічі ходила до Константинополя) вона відвідала столицю Візантії і встановила мирні відносини з візант. імп. Константином VII Багрянородним, який описав її візит у книзі «Про церемонії» (візант. двору). Наслідком візиту О. до Константинополя було поновлення русько-візант. угоди (текст не зберігся). Із того часу рус. військ. контингенти постійно перебували на службі візант. імператора. Під час відвідання Константинополя О. урочисто охрестилася в соборі св. Софії, прийнявши хрещення від імп. Константина VII Багрянородного і патріарха. Однак по поверненні до Києва О. не робила спроб запровадити християнство як держ. релігію Русі. Неможливість християнізації Давнорус. д-ви пояснюється сильною язичницькою опозицією на чолі з її сином Святославом Ігоровичем, про що у фольклорно-узагальненому дусі оповідає «Повість временних літ». Мабуть, будучи незадоволеною наслідками візиту до Константинополя, О. бл. 959 відправила посольство до короля Германії Оттона I, мета якого і наслідки залишилися невідоми-
ми науці. 964 вона передала владу Святославу Ігоровичу. По смерті була похована за християн. звичаєм. «Її горбочок і досі видно», — писав літописець. «Рівноапостольна» О. належить до найбільш поважаних святих Рус. церкви. Поклоніння їй як святій почалося в роки князювання Володимира Святославича (978—1015), коли її останки були перенесені до Десятинної церкви, хоча офіц. канонізація навряд чи відбулася. Літ.: Соловьев С.М. Великая княгиня Ольга. М., 1850; Толочко П. Київська Русь. К., 1996; Ричка В. Княгиня Ольга. К., 2004. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛЬВІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
