ОЛЕСЬ Олександр (справжні прізв., ім’я та по батькові — Кандиба Олександр Іванович; 05.12(22.11).1878—22.07.1944) — поет. Батько О.Ольжича. Н. в м-ку Білопілля в родині збіднілої укр. шляхти. Існує припущення, що його родовід сягає корсунського полковника, а згодом — ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. 1902 закінчив Харків. ветеринарний ін-т, працював ветеринарним лікарем у Харків. земстві. З 1903 розпочав літ. діяльність. З жовтня 1909 працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас з 1911 співпрацював у редакції «Літературно-наукового вістника» та у вид-ві «Лан». 1919 виїхав до Будапешта як аташе з питань к-ри посольства Української Народної Республіки в Угорщині. З 1920 проживав у Відні, де очолював Союз укр. журналістів та редагував ж. «На переломі». З 1924 жив у Празі (Чехословаччина). Автор поетичних збірок «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії» (1909), «Твори» (1914), «Чужиною» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою» (1931); збірки «Драматичні етюди» (1914), серед яких відомі твори «По дорозі в казку» (1910), «Над Дніпром» (1911); збірки істор. поезій «Минуле України в піснях: Княжі часи» (1930); драм. поеми «Ніч на полонині» (1943— 44). Автор перекладів та віршованих поезій для дітей — «Казки» В.Гавфа (1911), «Пісня про Гайявату» Г.Лонгфелоу (1912), «Арабські казки» (1917), «Злидні» (1927), «Солом’яний бичок» (1927), «Микита Кожум’яка» (1929). Багато поезій О. покладено на музику (М.В.Лисенко, Я.Степовий, К.Стеценко). П. у м. Прага.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛЕСЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
