ОКУНЕВСЬКИЙ Теофіл (07.12. 1858—19.07.1937) — адвокат, посол на сейм (1889—1900, 1913— 14) і до райхсрату (1897—1900), видатний парламентарій. Н. в с. Радівці (нині Румунія) в сім’ї греко-катол. священика. Закінчив юрид. ф-т Віденського ун-ту (1885), під час навчання належав до т-ва укр. студентів «Січ» у Відні. З 1885 — кандидат адвокатури у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ), 1890 відкрив власну канцелярію у Городенці (нині райцентр Івано-Франк. обл.). З причини політ. суперечки в сеймі викликав на поєдинок 1889 польс. депутата Т.Розвадовського і переміг його. Довголітній голова філії «Просвіти» в Городенці. Член-засновник Русько-української радикальної партії, з 1899 — в Укр. національно-демократ. партії. Бургомістр Городенки з 1898, хоча намісництво не допускало
його до урядування, принаймні, ще 1900. За Західноукраїнської Народної Республіки — комісар Городенківського пов. і дипломат. Видана М.Павликом «Переписка Михайла Драгоманова з доктором Теофілом Окуневським» (Львів, 1905) є одним з осн. джерел історії укр. нац. руху кінця 19 ст. 1919 вів переговори з угор. політиками про співпрацю, пізніше — з чехами в Празі про припинення українсько-польської війни 1919, а невдовзі — про українсько-чеський військ. союз проти поляків. Брав участь у Паризькій мирній конференції 1919— 1920; під час аудієнції в міністра закордонних справ США йому було обіцяно вирішення проблеми Східної Галичини шляхом плебісциту. Після 1920 відійшов від політ. діяльності. П. у Городенці. Тв.: Автобіографія. В кн.: Календар для всіх на 1938 рік: Альманах «Нового часу». Львів, 1937. Літ.: Баран З. Маловідомий епізод з історії українсько-угорських відносин. (Місія Теофіля Окуневського до Угорщини на початку 1919 року). «ЗНТШ» (Львів), 1997, т. 233; Чорновол І. Дуелі у Львові: Теофіл Окуневський contra Томислав Розвадовський. В кн.: Львів: суспільство, місто, культура: Вісник Львівського університету: Серія історична: Спеціальний випуск, т. 3. Львів, 1999.
І.П. Чорновол. ОЛЕВСЬК — місто Житомирської області, райцентр. Розташов. на р. Уборть (прит. Прип’яті, бас. Дніпра). Населення 10,8 тис. осіб (2005). Існує версія про зв’язок назви міста з іменем древлянського
кн. Олега Святославича (вона відображена навіть на сучасному гербі міста). Археологам відоме давньорус. городище в О., є версія ототожнення його з літописним (10 ст.) Ореховцем. Уперше згадується 1488, коли боярин Пирхайло просив короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика надати йому «волость Олевське» на поточний рік, відсторонивши ін. бояр. На поч. 16 ст. приписаний до Овруцького замку. У серед. 16 ст. король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд II Август надав маєтність О. Йосипу Немиричу. Цей шляхетський рід володів містечком до 18 ст. включно. 20 вересня 1641 О. отримав магдебурське право. Дідич містечка Олександр Немирич був чи не єдиним значним шляхтичем Київщини, який залишився вдома під час наступу козаків 1648 і був забитий повстанцями. За часів національної революції 1648—1676 містечко перебувало в зоні бойових дій і значно постраждало: 1683 в О. згадується лише 8 димів. Бл. 1669 в містечку закладено кармелітський монастир (ліквідований 1832). З підпорядкуванням Російській імперії (1793) Олевська маєтність була секвестрована, а 1795 надана вже рос. генерал-поручику Олександру Протасову. 1796 О. став волосним центром Овруцького пов. Волинської губернії. На 1798 у власне містечку значились 472 жителі. З 1831 О. належав до держ. маєтностей. 1870 в містечку були 161 двір, 1292 жителі, з них 44 % — євреї (у місті — 2 церкви, костьол, каплиця, синагога, 2 млини); 1899 — бл. 2 тис. жителів. 1903 через О. пройшла залізниця Київ—Ковель. Революц. доба поч. 20 ст. пам’ятна в місті боєм укр. військ із рад. гарнізоном під час останнього рейду по Україні нац. армії в листопаді 1921. 1920—39 О. був прикордонним центром (на польс. кордоні). З 1923 — райцентр Коростенської округи. Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 і гітлерівської окупації (5 серпня 1941 — 30 грудня 1943) селище було в зоні активності рад. партизанів. У серпні—листопаді 1941 О. контрольований підрозділами Поліської Січі («Олевська республіка»).
У 1960—1970-х рр. селище пережило хвилю індустріалізації. Тоді, зокрема, засновані й найпотужніші до сьогодні підпр-ва О. — з-д тракторних нормалей (виробляє метизи та гідроарматуру) і з-д електротех. фарфору. Поза традиційним комплексом агропереробки місто знане також по лісо- та торфорозробках. З 2003 — місто районного значення. Пам’ятка арх-ри: Свято-Миколаївська церква (1596). Міські газети: «Зорі над Убортю», «Новини Олевщини». Літ.: S»ownik geograficzny Kr\lestwa Polskiego i innych kraj\w s»owiaЅskich, t. 7. Warszawa, 1886; ІМіС УРСР: Житомирська область. К., 1973; Магнер Г.І. Місто Олега Древлянського: До 1000-річчя Олевська. «УІЖ», 1977, № 9. Д.С. Вирський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОКУНЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
