ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, Одеський національний університет імені І.Мечникова — вищий навч. заклад в Україні. Створений 1865 в Одесі на базі Рішельєвського ліцею під назвою Новоросійський ун-т у складі 3-х ф-тів: історико-філол., фізико-мат. та юридичного. Ініціатива у відкритті належить М.Пирогову. Гол. корпус (вул. Дворянська, 2) перейшов у спадок від Рішельєвського ліцею і досі розташований за тією ж адресою. Тривалий час ун-т був єдиним вищим навч. закладом на пд. України. Ректорами ун-ту 1865—1920 були І.Соколов, Ф.Леонтович, М.Головкінський, С.Ярошенко, І.Некрасов, Ф.Шведов, О.Деревицький, І.Занчевський, С.Левашов, Д.Кишенський, О.Доброклонський, А.Білімович, С.Солнцев. Протягом перших десятиліть існування в ун-ті працювали видатні вчені та склались наук. школи і напрями. 1867—68 та 1872—82 тут працював основоположник еволюційної ембріології, мікробіології й імунології І.Мечніков. Згодом за відкриття явища фагоцитозу (1883) вчений здобув всесвітнє визнання й отримав Нобелівську премію (1908). Разом із лікарем-епідеміологом М.Гамалією та Я.Бардахом він створив у Одесі другу в світі бактеріологічну станцію (1886). Із природничим відділом фізикомат. ф-ту пов’язані імена таких учених, як засновник рос. школи фізіологів І.Сеченов (1871—76), фундатор заг. й порівняльної ембріології О.Ковалевський, основоположник онтогенетичної морфології вищих організмів Л.Ценковський, засновник шко-
ли гідробіологів П.Бучинський, акад. А.Сапегін. Випускниками цього відділу були майбутній академік, президент ВУАН Д.Заболотний, відомий бактеріолог В.Хавкін. 1900 було відкрито мед. ф-т, на якому розпочали свої дослідження О.О.Богомолець (майбутній президент АН УРСР), один з основоположників рад. терапевтичної школи М.Стражеско, В.Філатов (згодом — академік АН УРСР та Академії мед. наук СРСР), майбутній академік АН УРСР Ф.Яновський. На фізико-мат. ф-ті працювали відомі геологи й географи М.Андрусов (член Петерб. АН), М.Головкінський, О.Клосовський, А.Криштофович (згодом — чл.-кор. АН СРСР), Р.Прендель, Г.Танфільєв, хіміки — О.Веріго, М.Зелінський, П.Мелікашвілі, фізики — О.Орлов (згодом — академік АН УРСР), М.Умов, Ф.Шведов, математики — А.Білімович (згодом — академік Сербської АН), В.Лігін, І.Слешинський, І.Соколов, С.Ярошенко. У кабінеті механіки працював Й.Тимченко, який винайшов механізм, що давав стробоскопічний ефект (перший у світі прототип кіноапарата). На юрид. ф-ті працювали такі правознавці, як О.Богдановський, В.Палаузов (кримінальне право), Ф.Леонтович, О.Шпаков (історики права), П.Цитович, М.Дювернуа, О.Боровиковський (цивільне право), П.Казанський (міжнар. право), а також економісти М.Вольський, О.Косинський (один із 12-ти перших членів УАН у 1918), С.Солнцев (член ВУАН та АН СРСР). На історико-філол. ф-ті переважали філол. студії. Істор. дослідження зосереджувалися на кафедрах рос. історії, заг. історії, історії Церкви, теорії й історії красних мист-в та класичної філології. Саме на двох останніх займалися антич. історією та археологією П.Брун, Н.Кондаков, О.Павловський, Ф.Успенський, Е.Штерн (розпочав розкопки Тіри) та В.Юргевич. Завдяки археол. доробку вчених ун-ту на його базі було проведено VI Археологічний з’їзд. Серед досліджень всесвітньої історії особливе місце посідає візантієзнавство. Засновником йо-
го став вихованець Петербурзького університету Ф.Упенський (майбутній академік Петерб. АН), який 1895 створив Рос. археол. музей у Стамбулі. У цьому напрямі працювали дослідник візант. мист-ва Н.Кондаков та історик візант. літератури О.Кирпичников. Історії Церкви й християн. старожитностей присвятили свої дослідження М.Красносельцев та О.Доброклонський. К-ру європ. середньовіччя досліджував П.Біціллі, проблемами медієвістики розпочав займатись майбутній академік Р.Віппер, проблемами англ. Відродження й гуманізму займався учень І.Гревса та Г.Форстена В.Крусман. Новістика була в центрі досліджень послідовника Й.-Г.Дройзена і Л. фон Ранке О.Брікнера, В.Надлера (проблеми германістики), О.Трачевського, Г.Афанасьєва (Французька революція кінця 18 століття). Кафедру рос. історії, в межах якої відбувалося становлення істор. україністики в ун-ті, послідовно очолювали М.Смирнов, Г.Перетяткович, О.Маркевич, І.Линниченко. М.Смирнов був вихованцем Н.Устрялова й займався історією Галицької Русі 14— 15 ст. Учень С.Соловйова Г.Перетяткович досліджував історію Поволжя 15—17 ст. О.Маркевич мав широке коло наук. інтересів — історія Моск. царства, Пд. України, історіографія та ін. спец. істор. дисципліни. Учень В.Антоновича І.Линниченко (чл.-кор. Петерб. АН) продовжив традицію вивчення історії Галицької Русі 14—15 ст. Також на кафедрі короткий термін працювали ще два учні В.Антоновича — дослідник середньовічної Волині й історії Пд. України П.Іванов та О.Грушевський, якому в часи ре-
волюції 1905—1907 вдалося започаткувати читання укр. мовою спецкурсу «Історія Київської Русі й Литовсько-Руського князівства». І.Линниченкові, який тривалий час очолював кафедру (1898—1919), вдалося підготувати плеяду дослідників, яких можна назвати його школою, — С.Аваліані, А.Флоровський, Б.Вахевич та ін. Теор. проблемам істор. науки та історіографічним дослідженням присвячені праці О.Брікнера, О.Трачевського, Н.Кондакова, П.Ардашева, Є.Щепкіна, Г.Афанасьєва та курси І.Линниченка, П.Біціллі, Є.Трифільєва, В.Крусмана, К.Добролюбського. Проблемами істор. географії займались Л.Воєводський і П.Брун, а проблемами істор. краєзнавства — В.Надлер, А.Флоровський, О.Маркевич. За рад. влади 1920 Новорос. ун-т закрито. На його базі було створено 3 нових ін-ти: медичний, утворений з’єднанням мед. ф-ту ун-ту з мед. жін. курсами; фізико-мат. — через об’єднання фізико-мат. ф-тів ун-ту й вищих жін. курсів — і гуманітарно-сусп. — шляхом злиття історико-філологічних та юридичних ф-тів ун-ту й Одес. вищих жін. курсів та приєднання Вищого міжнар. інту й екон. ф-ту політех. ін-ту. 1921 діяльність Одес. гуманітарно-сусп. ін-ту було припинено, а його базу розподілено між трьома ін-тами: нар. освіти (існував 1920—30), нар. госп-ва (1921—30) і археологічним (1921—22). До складу Одес. ін-ту нар. освіти перейшли 3 його відділення — історико-соціологічне, ідейно-літ., філолого-лінгвістичне, які разом із цілковитим приєднанням Одес. фізико-мат. ін-ту склали
549 ОДЕСЬКИЙ
Новоросійський університет. Фізикохімічний відділ. Листівка початку 20 ст. Нині — будинок фізичного та хімічного факультетів Одеського національного університету імені І. Мечникова.
550 ОДЕСЬКИЙ
Одеський національний університет імені І. Мечникова. Будинок історичного факультету. Фото початку 21 ст.
ф-т професійної освіти. Базовими структурами Одес. ін-ту нар. госп-ва стали колишні юрид. ф-ти Новорос. ун-ту і Одес. вищих жін. курсів та екон. ф-т Одес. пед. ін-ту, виділені зі структури реорганізованого Одес. гуманітарно-сусп. ін-ту. Саме Одес. ін-т нар. освіти можна вважати спадкоємцем ун-ту. Одес. ін-т нар. освіти мав 3 нац. відділи — укр., рос. і єврейський, до його складу в різний час входили такі підрозділи: ф-т соціального виховання, що готував учителів початкових шкіл; ф-т професійної освіти, де були сектори біології, математики, історії, мови й літератури; ф-т політ. освіти із секторами музейно-архівно-бібліотечним і лекторським. 1930 замість Одес. ін-ту нар. освіти створено 3 ін. ін-ти: соціального виховання, професійної освіти та фізико-хіміко-математичний. Урешті, 1933 ін-т соціального виховання став пед. ін-том, а на базі двох інших створено Одес. держ. ун-т. Спочатку у складі ун-ту було 4 ф-ти — мат., фіз., хімічний та біологічний, потім організували ще й економічний (проіснував до 1937) з відділом історії. 1934 відкрито історичний і географічний ф-ти, 1937 створено літературний (згодом перейм. на філологічний) з українським та російським відділами, 1938 фізичний і математичний ф-ти об’єднано в один, а 1939 відкрито заочний відділ і екстернат. До його складу ввійшли також фізико-тех. ін-т Українфільму, філія Укр. ін-ту математики й механіки, Ботанічний сад, астрономічна і геофізична лабораторії, філія Укр. зоолого-біологічного ін-ту та наук. б-ка колиш. Новорос. ун-ту.
Першим ректором Одес. держ. ун-ту став І.Шмідт. Серед найвідоміших випускників-істориків довоєнної доби — І.Гуржій. У 1930-ті рр. багатьох викладачів було репресовано — академіка ВУАН М.Слабченка, археолога М.Болтенка, проректора Д.Склярука, деканів істор. ф-ту Д.Кипарисова й І.Сєроглазова, декана геогр. ф-ту Ш.Вишнєпольського, зав. кафедри історії України І.Погорілого, професорів О.Сухова, М.Букатевича, психолога В.Герасименка, філософа Б.Меламеда й історика В.Баршівського, викладача педагогіки С.Флякса та ін. У роки Другої світової війни ун-т не припиняв своєї роботи. Наприкінці липня 1941 було прийнято рішення про евакуацію — ун-т переїхав спочатку в Майкоп (нині столиця Адигеї, РФ; 1941—42), а потім — у БайрамАлі (нині м. Байрамали, Туркменія). На поч. 1942/43 навч. р. він налічував лише 266 студентів та 8 професорів, 18 доцентів, 2 старших викладачі, 8 асистентів, 16 лаборантів. У серпні 1944 почалась реевакуація. 1945 ун-ту присвоєно ім’я І.Мечникова. Із 1939 по 1949 Одес. держ. ун-том керував М.Савчук. В окупованій Одесі з кінця 1941 румун. адміністрація відновила роботу ун-ту у складі мед., політех. та агрокульт., а згодом — історико-філол. (із румун. відділом), юрид. і точних наук ф-тів. Були спроби відкрити богословський та філос. ф-ти. Із наближенням рад. військ цей ун-т припинив своє існування. За післявоєнні десятиліття Одес. держ. ун-т значно розширився, з’явилися нові навчальні корпуси й гуртожитки. Якщо 1945/46 навч. р. в ньому було бл. 1500 студентів і 74 аспіранти, а навч. процес забезпечували 216 викладачів (із них — 25 професорів і 58 доцентів), то на 1990/91 навч. р. студентів налічувалося понад 10 тис. (денний відділ разом із вечірнім та заочним), а викладачів — 800 (між ними — 94 професори, д-ри наук і 488 доцентів, кандидатів наук). Наприкінці 1980-х рр. ун-т складався з 9-ти ф-тів: фіз., механіко-мат., хімічного, біологічного, геологогеогр., істор., юрид., філол., ро-
мано-герм. філології. Також до нього входили НДІ фізики, астрономічна обсерваторія, обчислювальний центр, навчальнонауково-виробничий і 2 інженерних центри, 17 проблемних і науково-дослідних лабораторій, ботанічний сад, палеонтологічний, зоологічний і петрографо-мінералогічний музеї. 1965 ун-т було нагороджено Трудового Червоного Прапора орденом. У повоєнні десятиліття ун-том керували ректори П.Іванченко, С.Лебедєв, О.Юрженко, О.Богатський, В.Сердюк. Протягом 1940—80-х рр. в ун-ті працювали 3 члени-кореспонденти АН УРСР — біолог В.Тульчинська, астроном В.Цесевич, хімік О.Богатський (1976 став академіком), лауреати Держ. премії СРСР фізики С.Андронаті, Е.Кирилов, І.Викулін, біолог В.Севастьянов, історик Д.Урсу, Держ. премії УРСР — фізики В.Білоус, О.Ханонкін, В.Преснов, Ю.Ковальов, Держ. премії ім. Т.Шевченка — філолог В.Фащенко, премії ім. К.Ушинського психолог Д.Елькін (тричі). Серед випускників ун-ту — директор НДІ біології пд. морів АН УРСР акад. Ю.Зайцев. Істор. дослідження зосереджувалися на істор. ф-ті, який складався з 4-х — 5-ти кафедр. Вітчизн. історією займалися на кафедрі історії СРСР та кафедрі історії України (1945—50, 1957— 80 — історії УРСР, 1980—90 — історії УРСР, історіографії і джерелознавства). Багато років обидві кафедри розробляли комплексну тему «Історія союзу робітничого класу і селянства на Півдні України». Провідну роль відігравали дослідження професорів З.Першиної, М.Раковського, С.Мельника, доцентів А.Бачинського, В.Ващенка, П.Воробея, О.Гонтара, І.Калмакана, С.Ковбасюка, Г.Шабанової, П.Чухрія. До серед. 1960-х рр. усталилася структура кафедр всесвітньої історії: стародавнього світу і середніх віків та нової й новітньої історії. Чільне місце в дослідженні стародавньої доби посів проф. П.Каришковський (чл.-кор. Герм. археол. ін-ту, член Нью-Йоркського нумізматичного т-ва), який заснував школу антич. нумізма-
тики (доценти С.Булатович, А.Загинайло та ін.). Археол. дослідження на пд. України проводили доцент М.Болтенко, проф. В.Станко, доценти Р.Бондар, А.Загинайло, М.Синицин. Дослідження з медієвістики проводили проф. М.Розенталь, доц. І.Зав’ялова. Новістиці присвятили свої праці професори К.Добролюбський, А.Готалов-Готліб, доцент В.Алексєєв-Попов (історія Франц. революції кінця 18 ст.), проф. К.Петряєв (відродив германістику в ун-ті). Проблеми історіографії посіли помітне місце в доробку проф. С.Аппатова (зовн. політика США після II світ. війни) та його послідовників (зокрема доц. І.Коваля), проф. Д.Урсу (Держ. премія за дослідження проблем історіографії країн Тропічної Африки), доц. Т.Попової (методологічні проблеми істор. науки). Випускники істор. ф-ту — заст. директора Інституту історії України НАН України проф. С.Кульчицький, академік НАН України, віце-президент НАН України І.Курас. За роки незалежності України ун-т адаптувався до нових соціально-екон. обставин і продовжив свій розвиток у нових суспільно-політ. умовах. 2000 йому було надано статус національного. 18 травня 2003 ун-т одним із перших в Україні підписав Болонську декларацію. В ун-ті нині навчається бл. 17 тис. студентів, працюють понад 1300 викладачів, з яких понад 200 докторів, професорів. Відкриваються нові спеціальності (понад 40) та нові кафедри (бл. 100) і центри, відкрито навч. підрозділи в Одес., Миколаїв. та Херсон. обл. Ун-т розширює свої площі і продовжує розбудову корпусів (уже понад 30). Із 1991 Держ. премії України здобули фізики С.Андронаті, Ш.Курмашев, Г.Попов, В.Сминтина, хімік М.Лук’яненко, геологи І.Зелінський, Є.Черкез, географ Г.Швебс, історик В.Станко. Ректори — І.Зелінський (1987—95), В.Сминтина (1995—2010) та І.Коваль (від 2010). Україністика останніх десятиліть на істор. ф-ті представлена доробком кафедр історії України (професори О.Бачинська, А.Бачинський, В.Ващенко, З.Першина, В.Хмарський, доценти
Т.Вінцковський, Т.Гончарук, Н.Діанова, А.Мисечко, Е.Петровський, Ю.Сурай, В.Щетников) та археології й етнології України (професори О.Дзиговський, О.Сминтина, В.Станко, доценти С.Булатович, В.Кушнір, Н.Петрова, О.Пригарін, А.Шабашов). Проблематика всесвітньої історії досліджується на кафедрах стародавнього світу і середніх віків (доценти Р.Бондар, Т.Ізбаш, І.Немченко, О.Радзіховська) та нової й новітньої історії (професори О.Дьомін, І.Гребцова, Д.Урсу, доцент І.Черних). На ф-ті здійснюються дослідження як з істор. краєзнавства (проф. Ф.Самойлов, доценти Т.Гончарук, І.Шкляєв), так і з історіографії (професори З.Першина, Т.Попова, В.Хмарський, доценти О.Музичко, Л.Новікова, О.Синявська). Літ.: Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета. Одесса, 1890; Історія Одеського університету за 100 років. К., 1968; Історія Одеського університету (1865—2000). Одеса, 2000; Випускники Одеського (Новоросійського) університету: Енциклопедичний словник, вип. 1. Одеса, 2005; Одеський національний університет імені І.І. Мечникова за роки незалежності України 1991—2005 рр. Одеса, 2005; Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник, т. 1—4. Одеса, 2005; Співробітники Одеського національного університету імені І.І. Мечникова — лауреати державних нагород України. Одеса, 2010. В.М. Хмарський.
ЦК КП(б)У не погодився з цією пропозицією й зобов’язав Одес. обком КП(б)У «зміцнити» ін-т керівними кадрами. У липні 1938 за постановою РНК УРСР про реорганізацію окремих нац. шкіл, технікумів, вузів ін-т було перетворено на ін-т іноз. мов з ф-тами нім., англ. та франц. мов. Літ.: Кулинич І.М., Кривець Н.В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. К., 1995. Н.В. Кривець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
