ОГРАНОВИЧІ (Корнієвичі-Ограновичі, Огроновичі) — козацько-старшинський, згодом — дворянський рід міщанського походження. Родозасновником був Григорій Корнійович О., бурмистр (1658) і війт прилуцького магістрату (1666, 1685—87). Молодший з його синів — Михайло Григорович О. (р. н. невід. — п. бл. 1740) — прилуцький полковий суддя (1709—16) і обозний (1717—37), а онуки — Григорій Корнійович О. (бл. 1675 — бл. 1757) — пирятинський сотник (1719—51), та Яків Михайлович О. (р. н. невід. — п. бл. 1772) — прилуцький полковий суддя (1743—60) і обозний (1760—70). Правнук родозасновника — Михайло Григорович О. (р. н. невід. — п. бл. 1764) — сотник першої Пирятинської сотні (1760—63). Ін. представники роду обіймали уряди військових товаришів і бун-
чукових товаришів. З цього роду походять також Микола Степанович О. (1809—73) — генерал-лейтенант (1860), командувач артилерії Зх. армії (1856—58), нач. 4-ї артилер. д-зії (1860—64) та Михайло Олександрович О. (1848—1912) — генерал-лейтенант (1909), нач. Тех. артилер. школи (1896—1900), нач. Київ. арсеналу (1900—01), нач. Петерб. трубного з-ду, член артилер. к-ту гол. артилер. управління (із 1898). До цього роду, імовірно, належали: Іван — янишпольський (третій лохвицький) сотник (1760); Іван Іванович — сотник лохвицький (1740, 1745); Семен (бл. 1738 — р. с. невід.) — сотник, що керував за писаря полкового лубенського (1772), сотник куренський (1781); Яків — лубенський полковий писар (1766); Іван Петрович — сотник (1787). Рід внесений до 2-ї та 3-ї частин Родовідної книги Полтав. губернії. Літ.: Лазаревский А.М. Стороженки: Фамильный архив, т. 6. К., 1908; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912. В.В. Томазов.
гили — центр. та 2 бокові (усі пограбовані в давнину). Центральна являла складну поховальну споруду — у великій ямі було зведено кам’яний склеп боспорського типу, до якого вів довгий (35 м) дромос, видовбаний у материку. Центр. могила сполучалася з південною, яка виконувала допоміжні функції. Серед речей, що вціліли, знайдено золоті скіфські та срібні фракійські оздоби вузди, що належали більш ніж 24 коням. На зх. від склепу, на поховальній доріжці, знаходився ще один кінь, а за ним яма з 4 конями. Вхід до склепу чатували 3 охоронці — один (заввишки 2 м) у дромосі, два — біля зх. входу на поховальну доріжку. У пн. могилі було поховано дружину царя в супроводі служниці та 3-х коней. Збереглися деталі катафалка, кістяні аплікації саркофага, посуд, бл. 6 тис. золотих прикрас, серед них: серга у вигляді сфінкса, крипундії, негроїдні обличчя; платівки із зображенням персонажів антич. міфології: Афіни, Аполлона, Геракла, Горгони. Літ.: Болтрик Ю.В., Фіалко О.Є. Огуз — курган скіфського царя кінця IV ст. до н. е. В кн.: Золото степу: Археологія України. Шлезвіг, 1991; Boltrik J., Fialko E. Der Oguz-Kurgan: Grabanlage eines Skythenk`nigs der Zeit nach Ateas. В кн.: Hamburger Beitr@ge zur Arch@ologie 18, 1991. Mainz, 1996. Ю.В. Болтрик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОГРАНОВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
