НОМІЗМА (грец. ν\µος — закон, похідне від нього ν\µισµα — монета) — початково грец. збірна назва грошей. У пізньорим. та ранньовізант. період — назва будь-якої золотої монети. У 8— 13 ст. — назва візант. соліда, який перебував на грошовому ринкові земель Київської Русі наприкінці 10 — у 2-й третині 11 ст. Літ.: Казаманова Л.Н. Введение в античную нумизматику. М., 1969; Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. Тернопіль—Львів, 1998. Р.М. Шуст.
Норвегія. Осло. Будинок парламенту. Фото початку 21 ст.
ниця; відстань від древка до середини хреста — 8 одиниць. Як свідчать історики, бл. 1200 в правителя Н. з’явився власний герб, на якому зображений золотий у червленому полі коронований лев св. Олафа. У передніх лапах лев, повернутий на зх., затиснув бойову сокиру. Нац. гімн — «Ми любимо цей край» Б’єрнстерна Б’єрнсона (1832—1910). Н. є членом Світової організації торгівлі, Міжнар. банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду, Міжнар. федерації Червоного Хреста та Півмісяця, Північноатлантичного альянсу, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи та ін. міжнар. орг-цій. У рейтингу Глобального звіту з людського розвитку за 2001, підготовленого Програмою розвитку ООН, серед 162-х країн світу Н. посіла перше місце. Щорічні Глобальні звіти з людського розвитку готуються від 1991. У них подаються списки країн за рівнем розвитку, з огляду на такі показники, як рівень мед. послуг, освіти, тривалість життя тощо. 2001 додався ще один — індекс технологічного розвитку (доступ до новітніх інформаційних технологій і комунікацій). Офіц. мова — норвезька. Існує 2 форми норвез. мови. Старонорвез. мова «букмол», або книжкова мова (друга назва — «ріксмол» — держ. мова), її використовують 80 % населення. Бл. 20 % користуються новонорвез. мовою «нюношк» (друга назва — «лансмол» — сільс. мова), яка є сумішшю окремих діалектів норвез. мови. Норвежці вивчають обидві форми мови. У Н. також проживають представники нац. меншин. Найбільша з них — саамі, представники якої використовують свою рідну мову. На пн. широко побутує фінська мова. Українці теж є у переліку нац. меншин. Хоча сама громада нечисленна, проте вона посідає помітне місце в історії та сучасному житті Н. Найпомітніша хвиля укр. емігрції до Н. почалася між двома світ. війнами, особливо у 1920-х. У цей час були організовані к-ти підтримки України. Тоді на території Н. почав діяти
«Союз визволення України» (Union for the Liberation of Ukraine). Очолив норвез. відділення О.Назарук, який мав неодноразові зустрічі з президентом Стортин Ловланд та міністром закордонних справ Іхленом (Ihlen). Крім ін., О.Назарук був автором багатьох статей з укр. проблеми, які опубліковані у відомому норвез. виданні «Моргенбладет» (Morgenbladet). Інтерес норвез. правлячих кіл до України визначався крізь призму ставлення Великої Британії до Української Народної Республіки. Офіц. позиція Осло об-
межувалася визнанням укр. паспортів, з якими укр.емігранти приїжджали до Н. Відомо також, що деяке полегшення еміграції до Н. з України відбулося в період активних дипломатичних контактів гетьмана П.Скоропадського. До 1920 УСРР мала можливість вирішувати всі проблеми дипломатичного характеру з Н. напряму. В цей час було утворено багато громад. орг-цій укр. і укр.-норвез., які допомагали УСРР пережити голод 1921—23. Проте після утворення СРСР усі дипломатич-
489 НОРВЕГІЯ
490 НОРИЛЬСЬКЕ
ні і, тим більше, культ. зв’язки припинилися. Наприкінці 1970-х у Н. проживало десь із 130 українців. З них в Осло — 80, працювали здебільшого робітниками. Серед другого покоління укр. іммігрантів значний відсоток становлять дипломатичні фахівці. Старша генерація спілкується між собою по-українськи. Молодь укр. мови не знає й не почувається українцями, хоча визнає своє укр. походження. 1991, після того, як Україна отримала незалежність, постала необхідність відновлення українсько-норвез. відносин. Норвегія визнала незалежність України 24 грудня 1991. 1992 Україна та Н. встановили дипломатичні відносини. Тоді ж стало відомо, що саме норвез. мовою можна написати без спотворень слово «Україна». У серед. 1990-х укр. орг-цій, як і укр. шкіл та церков, у Н. не було. У Н. створено низку організацій, які співпрацюють з українцями у сфері надання гуманітарної допомоги. Деякі норвез. українці стали членами Укр. громади Швеції. Останнім часом є спроби об’єднати укр. норвежців в одну громаду. Є група людей, які проводять кілька разів на рік збори, на яких українці слухають Св. Літургію. Літургію відправляє греко-катол. священик з Риму в катол. кафедральному храмі в Осло. Служба супроводжується церковнослов’ян. співом місц. хору, в якому є кілька українців. Громада має свою веб-сторінку, на якій розміщує оголошення щодо наступних зустрічей та корисну інформацію про історію і к-ру України. Літ.: Halich W. Ukrainians in the United States. Chicago, 1937; Драган А. Український народний союз в минулому і сучасному. В кн.: Українці у вільному світі: Ювілейна книга «Українського народного союзу», 1894— 1954. Джерзі Сіті, Нью Джерзі, 1954; Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. Торонто, 1967; Варварцев М.М. Атипій Гончаренко — піонер української еміграції в США. «УІЖ», 1969, № 6; Козак М. З історії українського поселення в Міннесоті. «Свобода» (Джерзі Сіті), 1979, ч. 190, 22 серпня; The Refugee Expirience: Ukrainian displased persones after World War II. Edmonton, 1992; Українська еміграція: Історія і сучасність. Львів, 1992; Атлас: Українці — східна діаспора. К., 1993; Дашке-
вич Я. Україна вчора і нині: Нариси, виступи, есе. К., 1993; Шлепаков А.М. Еміграція населення України: соціально-економічні аспекти та можливі наслідки. К., 1993; Українська еміграція: від минувшини до сьогодення. Тернопіль, 1999; Інтернет-сторінка Української громади в Норвегії. Web: http://www.ukrainsk.no. М.С. Бур’ян.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОМІЗМА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
