НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ (Взвягль, Возвягль, Звягель; із 5 липня 1795 — Новоград-Волинський) — місто обласного підпорядкування Житомирської області, райцентр. Розташов. при впадінні р. Смолка в р. Случ (бас. Прип’яті). Населення 56,5 тис. осіб (2001). Уперше згадується у Галицько-Волинському літописі при описі подій 1255 як місто («город») Возвягль у зв’язку із завоюванням та знищенням його військом кн. Данила Галицького. Давньорус. Возвягль локалізується на правому березі Случі, за 5 км нижче за течією від центру сучасного міста, де досліджено 2 городища і селище між ними. Наступна писемна згадка про поселення датована 1432: після знищення місто було відбудоване на новому місці, вище за течією, на лівому березі р. Случ. У 14 ст. Звягель входив до Великого князівства Литовського й належав удільним князям Звягельським. 1501—54 місто було володінням князів Острозьких. 1507 за наказом кн. К.Острозького тут збудовано замок. Після Люблінської унії 1569 увійшов до
складу Речі Посполитої: належав до Луцького пов. Волинського воєводства. За часів нац. революції під проводом Б.Хмельницького козац. війська зруйнували частину укріплень замку, спалили костьол. У вересні 1648 з місц. селян був сформований повстанський загін під проводом М.Тиші. У березні 1649 сформовано Звягільський полк із центром у Звягелі (існував 1649 та 1656—59). До Андрусівського договору (перемир’я) 1667 Звягель залишався прикордонним містом. У 18 ст. став власністю князів Любомирських. Протягом 18 ст. в місті були споруджені: дерев’яний собор (1730), синагога (1740), дерев’яна церква Святої Трійці, кам’яний костьол (1766). На 1766 в місті налічувалося 2 тис. мешканців, 379 будинків. З 1773 тут діяв один з перших в Україні чавуноливарних з-дів. Після 2-го поділу Польщі (1793) Звягель перейшов до складу Російської імперії; місто було викуплене в держ. власність у графині Зубової. Указом рос. імп. Катерини II від 5 липня 1795 Звягель перейменовано на Новоград-Волинський і визначено адм. центром новоствореної Волинської губернії. Проте через брак приміщень для розміщення губернських служб та коштів на їх буд-во місто так і залишилося повітовим (фактичним губернським центром став Житомир). 3 липня 1804 указом рос. імп. Олександра І офіц. статус губернського центру було закріплено за Житомиром, а Н.-В. отримав статус повітового міста Волинської губ. На поч. 19 ст. Н.-В. став одним із центрів декабристів руху: 1823—25 тут було створене й діяло Товариство з’єднаних слов’ян, яке очолювали офіцери — брати А.Борисов і П.Борисов — та уродженець міста Ю.Люблінський. У місті розташовувався штаб 8-ї артилер. бригади, в якому служив голова т-ва підпоручик П.Борисов. Наприкінці 19 ст. до Н.-В. прибуло кілька сотень нім. і чеських колоністів. На поч. 1901 в місті налічувалося 15,3 тис. мешканців, 3450 будинків, у т. ч. 256 кам’яних. На 1913 населення зросло до 21,3 тис. осіб. 1910—14
в місті діяли чавуноливарний з-д, пивоварний з-д А.Балона, фанерна ф-ка, цегельні та шкіряні майстерні. 1912 засновано чоловічу, а згодом — жіночу г-зії. 1916 відкрито рух залізницею Шепетівка—Н.-В.—Коростень, збудовано 2 мости — через річки Случ і Смолка (1913), станційні споруди. У роки укр. революції та громадян. війни Н.-В. не раз захоплювали війська ворогуючих сторін: більшовицькі, австро-нім. та польс. частини, війська Директорії. 27 червня 1920 в місті остаточно встановлено рад. владу. 1923 Н.-В. став центром однойменного району Житомир. округи. З 22 вересня 1937 — райцентр Житомир. обл. У роки Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 місто з 8 липня 1941 до 3 січня 1944 було окуповане нім. військами. У липні—вересні 1941 окупаційними властями було знищено бл. 6 тис. жителів міста, переважно євреїв. Сучасного вигляду місто набуло в результаті активної забудови в повоєнні роки. 1964 відкрито універмаг, розпочали роботу консервний з-д (1965), м’ясокомбінат (нині — ВАТ «Новоград-Волинський м’ясокомбінат») та каменедробильний з-д (1966). У місті функціонують 11 загальноосвітніх і 12 дошкільних навч. закладів, Палац культури ім. Лесі Українки, дитячі музична та художня школи, 6 б-к. Пам’ятки історії та к-ри: залишки фортеці, будинок родини
Косачів (нині — літературно-меморіальний музей). Н.-В. тісно пов’язаний з іменами відомих істор. постатей. 1868—79 в Н.-В. проживала родина Косачів, тут народилась і провела дитячі роки Леся Українка (Л.Косач). 1971 в місті відкрито літературно-меморіальний музей Лесі Українки, встановлено пам’ятник (1987) і започатковано міжнар. літературно-мистецьке свято «Лесині джерела». 1806 в місті розташовувалася штаб-квартира генерал-фельдмаршала М.Кутузова. 1846 тут побував Т.Шевченко. 1920 в Н.-В. бував рад. письменник І.Бабель. 1933—34 тут працював Герой Рад. Союзу, командир партизан. загону Д.Медведєв; проходили службу рад. військ. діячі, маршали Рад. Союзу А.Єременко (1932—38) та К.Рокосовський (1940—41). Літ.: Братчиков А. Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях. Житомир, 1869, вып. 2; ІМіС УРСР: Житомирська область. К., 1973; Звягель древній і вічно молодий: Тези Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. Новоград-Волинський, 1995; Звягель—НовоградВолинський: Від сивої давнини до сьогодення: Серія «Велика Волинь», вип. 36. Новоград-Волинський, 2007; Костриця М. Новоград-Волинський: Історико-краєзнавчий нарис. Житомир, 2007; Літописний Возвягль. Дослідження 1998—2007 рр. К., 2008; Офіційний інтернет-сайт міста Новоград-Волинський. Web: http://www. novograd.osp-ua.info. О.В. Андрощук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
