НОВА СЕРБІЯ — адм.-тер. одиниця в Правобережній Україні 2-ї пол. 18 ст. Її утворенню передував процес залучення царським урядом іноземців, зокрема сербів, болгар, македонців, молдован, німців, для освоєння пд. укр. земель та охорони рубежів Російської імперії від нападів з боку Кримського ханату й Османської імперії. Для переселенців відводилася територія від гирла р. Кагарлик до верхів’я р. Тура, звідти — до гирла р. Кам’янка, далі — по верхів’ях річок Березівка, Омельник, уздовж останньої — до Дніпра. 1751 прибув сербський полк І.Хорвата і зайняв місцевість від фортеці Кам’янка до кордону з Польщею, включаючи Чорний ліс. Наступної весни з’явилися ін. переселенці і розселилися від Дніпра до р. Синюха на зх., від верхів’їв річок Інгул та Інгулець на південь, до річок Велика Вись та Омельник на північ. Заселена територія дістала назву Н.С. (1752). Спец. «Комиссия о поселении сербского народа» вирішувала гол. питання адм.-тер. устрою. Із поселенців утворено 2 полки: гусарський І.Хорвата та Пандурський піхотний, які й стали адм.-тер. одиницями. Земля розподілялася по ротах: гусарські поселялися на відстані 8 верст (у степу — 30 верст) одна від одної, а пандурські — 6 верст (у степу — 25 верст). У кожному полку облаштовано по 20 шанців (укріплених поселень). Штаб-квартира діяла в Новомиргороді. Адм. центром стала фортеця св. Єлизавети, заснована 1754 (з 1755 — м. Єлизаветград; нині м. Кіровоград). Царський уряд гарантував переселенцям право на землеволодіння та ряд пільг, а також можливість за мирного часу займатися торгівлею, землеробством, промислами, буд-вом житла і культових споруд. Водночас рос. урядовці передбачали використати Н.С., що відділяла Вольності Війська Запорозького низового від ін. укр. земель, як плацдарм для поси-
лення свого впливу на кошову та паланкову старшину. З роками вирішального значення в освоєнні цього краю набув міграційний потік українців, які потрапляли в підсусідки до сербів та ін. поселенців. 1764 Н.С. ліквідована, а її територія увійшла до складу Новоросійської губернії. Дж.: Полное собрание законов Российской империи, т. 13. СПб., 1830. Літ.: Загоровский Е. Очерки по истории славянской колонизации в Новороссии в XVIII в. Сербские военные поселения. «Военно-исторический вестник», кн. 4. К., 1912; Панашенко В. Адміністративний устрій Південної України ХVIII ст. В кн.: Історія, історіософія, джерелознавство: Статті, розвідки, замітки, есе. К., 1996; Посунько О.М. Історія Нової Сербії та Слов’яносербії. «Запорізька спадщина», 1998, вип. 8; Пивовар А. Поселення задніпровських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII ст. (Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д.І. Чижевського. Web: http://library.kr.ua/elib/pivovar/pivopr.html). В.В. Панашенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВА СЕРБІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
