НІКОЛАЄНКО Іван Гнатович (1881, за ін. даними, 1886 — листопад 1937) — рад. держ. і парт. діяч. Н. в м. Луганськ у сім’ї коваля. Отримав початкову освіту. Трудову діяльність розпочав на Луганському паровозобудівному заводі, спочатку учнем, а потім молотобійцем, ресорщиком. Від 1905 — член РСДРП(б), не раз був заарештований за революц. діяльність. Після Лютневої революції 1917 — член Луган. к-ту РСДРП(б), очолював робітн. к-т залізничників і був одним з організаторів червоногвард. загонів у Луганську, брав участь в обороні Царицина (нині м. Волгоград, РФ). 1918—20 — заст. голови ЧК Північнокавказ. фронту, голова Тамбовської губернської ЧК — член Колегії ВУЧК, голова Донец. губернської ЧК — заст. голови Донец. губернського виконкому. 1921—23 — голова Волинського і Подільського губернських виконкомів. Від грудня 1921 — член ЦК КП(б)У. У вересні—грудні 1923 — нарком внутр. справ УСРР, член Колегії НКВС УСРР. У цей період підтримував прихильників «робітничої опозиції». 1924—26 керував тютюновим трестом у Києві. Автор спогадів «Революционное движение в Луганске» (1926). 1927 переведений до Москви, де очолював тютюновий, соляний і консервний синдикати. 1930 призначений управляючим моск. відділенням «Союзкоксу». З 1933 — комерційний директор тресту «Газоочистка». 20 січня 1935 заарештований у справі «Московської контрреволюційної організації» й виключений із ВКП(б). Йому інкримінували членство в підпільній контрреволюц. групі «робітничої
опозиції», «...різку контрреволюційну критику політики партії і радянської влади, вироблення власних контрреволюційних настановлень, які розповсюджувалися серед своїх прихильників у Москві і на периферії». 14 квітня 1935 постановою Особливої наради при НКВС СРСР засуджений до 5-ти років ув’язнення. У листопаді 1937 за сфабрикованим обвинуваченням у підготовці терористичних актів проти керівників партії і рад. уряду постановою «трійки» Управління НКВС по Челябінській обл. РРФСР засуджений до смерті. Страчений. Реабілітований 1965, кримінальні справи припинені за відсутністю в діях Н. складу злочину. Літ.: «Рабочая газета» (Москва), 1923, 7 октября (№ 226); Новый комиссар внутренних дел УССР. «Щит революционного порядка», 1923, № 4; О так называемой «московской контрреволюционной организации» — группе «рабочей оппозиции». «Известия ЦК КПСС», 1989, № 10; Реабилитация: Политические процессы 30—50 гг. М., 1991; Міліція України: Історичний нарис, портрети, події. К., 2002; Чисніков В.М. МВС України в особах (1917—2001 рр.). «Юридичний вісник України», 2002, 23 лютого — 1 березня. В.М. Чисніков.
е., в етнічному відношенні населення було змішаним. Як і раніше, у цей час Н. підтримував зв’язки з Тірою, куди його жителі вивозили продукцію с.-г. вирва. Остаточно життя на місці антич. Н. припинилося в 3 ст. н. е. Під час розкопок у Н. відкрито залишки землянок 5 ст. до н. е., оборонних споруд, наземних житлових та госп. комплексів, численні зернові ями. Поблизу Н. досліджено ґрунтовий та курганний некрополь, кілька сільс. поселень. Дослідження Н. почалися 1957 М.Синіциним. Пізніше тут працювали А.Загинайло та Н.Секерська. Літ.: Секерская Н.М. Античный Никоний и его округа в VI—IV вв. до н. э. К., 1989; Охотников С.Б. Нижнее Поднестровье в VI—V вв. до н. э. К., 1990; Бруяко И.В. и др. Никоний Римской эпохи. Одесса, 2008. Н.О. Сон.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НІКОЛАЄНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
