НАРОДНІ ШКОЛИ, народні училища, початкові училища — нижчі загальноосвітні навч. заклади у сфері освіти Російської імперії кінця 18 — поч. 20 ст. Перший «Статут народних училищ у Російській імперії», яким запрова-
195 НАРОДНІ
джувалися 2 типи навч. закладів — головні і малі уч-ща, було прийнято 1786. Відповідно до нього передбачалося відкрити в кожному губернському місті 4-класні гол. нар. уч-ща з 5-річним строком навчання, а в повітових містах — 2-класні малі учща. Із прийняттям статуту в Наддніпрянській Україні було відкрито 18 головних і малих нар. уч-щ. За статутом 1804, Н.ш. були парафіяльні уч-ща з терміном навчання 1 рік. Призначалися для нижчих станів, переважно селян. Назва «народні училища» збереглася в «Положенні про початкові народні училища» 1864, а також у «Положенні про народні училища» 1874, яке діяло до кінця 1917. За реформою 1828 узаконювався відрив Н.ш. від середньої освіти та становий принцип навчання. Останній замінено 1864 на позастановий. До нар. уч-щ, які іменувалися ще «народними школами», належали початкові міністерські, земські, міські, залізничні, фабричні, парафіяльні (церковнопарафіяльні) і деякі ін. школи. Н.ш. дозволялося створювати як державним, так і громад. установам, відомствам, приватним особам. Саме через це жодна країна
Земське народне училище у с. Лемеші (нині село Козелецького р-ну Чернігівської обл.). 1910. Фото 2008.
Делегація Західної України на 3-й позачерговій сесії Верховної Ради УРСР, яка схвалила Закон про включення Західної України до складу УРСР. Київ, 14 листопада 1939.
196 НАРОДНІСТЬ
світу не знала такої строкатості в системі заг. освіти, як Рос. імперія. В Україні налічувалося 45 різновидів шкіл. Вони, як і в Росії, були одно- (2—3 роки навчання) та двокласні (5—6 років). Давали елементарні знання дітям із сусп. низів. Тут вивчалися Закон Божий, церковно-слов’ян. грамота, рос. мова, чистописання, арифметика, у двокласних додавалися географія, природознавство. Українська (як і польська в Правобережній Україні) мова витіснялася зі школи. Навчання провадилося рос. мовою, що стало одним із засобів русифікації українців. На серед. 19 ст. в укр. губерніях із корінним населенням 23,5 млн осіб налічувалося всього 1320 Н.ш. різного типу, де навчалося трохи більше 61 тис. учнів, поза освітою залишалося майже 98 % дітей. За положенням 1872, яке усувало наступність між початковими уч-щами і середніми школами, повітові учща перетворено на міські. Тогочасна статистика зафіксувала в 1896 в міських уч-щах 17 913, а в повітових — 1130 учнів. Наприкінці 19 ст. в Україні зросла кількість Н.ш., яких налічувалося 16 798, із них міністерських — 5495, земських — 3179, церковно-парафіяльних — 8061, ін. відомств — 14, недільних — 49. На поч. 1911 в містах і селах України було 19 879 Н.ш., в яких навчалися 1 475 523 дитини. Переважну кількість шкіл становили однокласні уч-ща (84 %). 1912 в імперії запроваджено новий тип Н.ш. — вищі початкові уч-ща з 4-річним курсом навчання. Їх 1916 в Україні діяло 300. Мережа Н.ш. 19 — поч. 20 ст. була недостатньою, погано фінансувалася, грамотність населення залишалася низькою, зміст навчання недостатнім, більшість дітей шкільного віку залишалися за межами навч. закладів і прирікалися на неписьменність: в Одес. навч. окрузі навчанням охоплювалося лише 53,4 %, у Харківському — 49,8, Київському — 41,2 % дітей. За рівнем писемності укр. губернії стояли значно нижче від центральноросійських. Літ.: Чехов Н.В. Народное образование в России с 60-х годов XIX в. М., 1912; Заволока М.Г. Загальноосвітня школа України в кінці XIX — початку XX ст. К., 1971; Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. К., 1991. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРОДНІ ШКОЛИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
