НАРВСЬКИЙ ДОГОВІР 1704 — військово-політ. договір між Польщею та Росією, укладений 30 (19) серпня 1704 поблизу м. Нарва (нині місто в Естонії) під час Північної війни 1700—1721. З оголошенням Рос. д-вою війни Швед. королівству влітку 1700 Річ Посполита та Саксонське курфюрство на чолі з польс. королем і саксонським курфюрстом Августом II Фридериком Сильним підтримали рос. царя Петра I. Але вступ на територію Польщі військ швед. короля Карла ХII та повстання в Правобережній Україні козацтва на чолі з гетьманом наказним С.Самусем і білоцерківським полк. С.Палієм підштовхнули Москву та Варшаву до укладення чергових мирних домовленостей. Переговори розпочалися в липні 1704 й завершилися 30 (19) серпня 1704, коли поблизу Нарви було укладено російсько-польс. мирний договір. Н.м.д. налічував 8 пунктів. У пункті 1-му передбачалося об’єднання зусиль обох країн у боротьбі проти Швед. королівства. Пункти 2-й і 3-й узгоджували подальші спільні військ. дії та дипломатію, а також заборону ведення сепаратних переговорів із противником. У пункті 4-му зазначалося, «що Палій чи добрим, або злим способом до повернення фортець і місць, які в нещодавнім українськім замішанні взяв, змушений буде, і вони Королеві Й[ого] М[ило]сті і Речі Посполитій без ніякої претензії, якнайшвидше бути може, а найдовше на кампанію наступного року поверне, під детермінацією амністії Палію, якщо добровільно фортеці свавільно в тих замішаннях опановані, віддасть». Пункт 5-й зобов’язував Петра I віддати Августу II Фридерику Сильному ті міста й фортеці Інфляндії, які рос. армія захопить під час війни. Пункти 6-й і 7-й передбачали надання Росією 12тис. підрозділу та 200 тис. рублів субсидії для допомоги Польщі щорічно, навзаєм Варшава зобов’язувалася надати допомогу Москві проти Швеції в розмірі 48-тис. війська. Пункт 8-й договору передбачав участь Речі Посполитої в Північній війні після того, як шведи залишать її територію. В обмін на ратифікацію польс. вальним сеймом «Вічного
миру» 1686 Рос. д-ва обіцяла віддати Речі Посполитій усю Прибалтику (окрім Естляндії). З боку Росії пункт 4-й договору було доручено виконувати гетьманові Лівобережної України І.Мазепі, який незадовго перед тим (15 червня 1704) одержав від наказного правобереж. гетьмана С.Самуся козац. клейноди, що символізувало припинення повстання й перехід правобережців під протекторат Петра I. Після Андрусівського договору (перемир’я) 1667 та «Вічного миру» 1686 Н.м.д. вже вкотре засвідчував нехтування Варшави та Москви інтересами автономної Укр. козац. д-ви, що полягали в прагненні її правобереж. та лівобереж. урядів до об’єднання. Гетьман «обох сторін Дніпра» І.Мазепа спробував використати домовленості між Августом II Фридериком Сильним і Петром I на власну користь, утримуючи «польську» частину України під своєю владою, однак саме наказ царя Петра I 1707 віддати Правобережжя полякам згідно з договором 1704 підштовхнув І.Мазепу до зміни протектора. Швед. королівство у відповідь на Н.м.д. підписало т. зв. Варшавський договір 1705 зі своїм ставлеником, польс. королем Станіславом Лещинським та його прихильниками в Речі Посполитій (Варшавська конфедерація). Шведсько-польс. договір 1705 мав антирос. спрямування, а його положення юридично закріплювали військ. успіхи армії Карла ХII на землях Польщі, що, по суті, ставала васальною д-вою. У свою чергу, прихильники Августа II Фридерика Сильного (Сандомирська конфедерація), спираючись на Н.м.д., також делегували Росії частину функцій польс. держ. апарату. З огляду на воєнні дії в ході Пн. війни 1700—21 положення російсько-польс. «вічного оборонного союзу» 1704 були виконані частково, а проблема територіальної належності Правобереж. України до Речі Посполитої вирішилася згідно із системою міжнар. договорів між Росією, Польщею й Османською імперією 1710—14. Дж.: Полное собрание законов Российской империи, собрание 1. СПб., 1830; Volumina legum, t. 6. Petersburg, 1860.
Літ.: Otwinowski E. Dzieje Polski pod panowaniem Augusta II od 1696— 1728. Krak\w, 1849; Feldman J. Polska w dobie wielkiej wojny P\lnocnej. Krak\w, 1925; Koroluk W. Polska i Rosja a wojna «P\lnocna». Warszawa, 1954; Королюк В. Русская дипломатия и подготовка вступления Речи Посполитой в Северную войну. «Ученые записки Института славяноведения» (Л.), 1954, № 7; Його ж. Вступление Речи Посполитой в Северную войну (продолжение). Там само, 1954, т. 10; Janczаk J. Der Palej Aufstand von 1702 bis 1704 in der Ukraine und die Haltung der Rzeczypospolita zum Nordischen Krieg um die Polnischen Krieges 1700— 1721. Berlin, 1962; Сергієнко Г.Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і на початку XVIII ст. К.. 1963; Каминьский А. Первые годы польско-русского союза 1704—1709 гг. В кн.: Международные отношения в Центральной и Восточной Европе. М., 1966; Возгрин В. Россия и европейские страны в годы Северной войны. Л., 1986; Чухліб Т. Самійло Іванович (Самусь) — полковник та наказний гетьман правобережної частини Українського гетьманату. В кн.: «Істину встановлює суд історії». Збірник на пошану Ф.П. Шевченка, т. 2. К., 2004; Станіславський В. Взаємини Івана Мазепи з Семеном Палієм та українсько-польські стосунки на Правобережній Україні. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі, вип. 8. К., 2008; Чухліб Т. Козаки і монархи: Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648—1721 рр. К., 2009. Т.В. Чухліб.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРВСЬКИЙ ДОГОВІР 1704» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
