НАРАДИ ПОСЛІВ І ГОЛІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ УНР 1919—1920
НАРАДИ ПОСЛІВ І ГОЛІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ УНР 1919—1920 — орг. форма обговорення актуальних питань зовнішньої політики Української Народної Республіки та забезпечення взаємодії укр. представництв у зарубіжних країнах щодо реалізації пріоритетних завдань дипломатичної служби. Започатковані в червні—серпні 1919. Проведення нарад зумовлене низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників. По-перше, постійні зміни місця перебування Уряду УНР (Вінниця, Проскурів (нині м. Хмельницький), Рівне, Кам’янецьПодільськ (нині м. Кам’янецьПодільський)) ускладнювали його зв’язок через профільне відомство із зарубіжними дипломатичними представництвами, послаблювали контроль за їхньою діяльністю, що, у свою чергу, позначалося на міжнар. іміджі дви. По-друге, відсутність формального визнання дипломатичних представників УНР країнами їхньої акредитації змушувала урізноманітнювати діяльність (передусім — інформаційну задля пропаганди укр. ідеї) й зумовлювала потребу в спільних консультаціях. По-третє, напружена військово-політ. ситуація в низці європ. країн після завершення Першої світової війни не сприяла тісній взаємодії укр. посольств і дипломатичних місій, що переш-
коджало повноцінному втіленню зовнішньополіт. концепції УНР. Першу нараду (18—22 червня 1919, Відень) провів міністр закордонних справ УНР В.Темницький з огляду на перебування в австрійс. столиці радника Надзвичайної дипломатичної місії УНР на Паризькій мирній конференції С.Томашівського. У зустрічі взяли участь посли УНР (В.Липинський) та ЗУНР (В.Сінгалевич) в Австрії, М.Василько (голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії), М.Порш (посол УНР в Німеччині), Д.Левицький (голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Данії). Учасниками зібрання були радники М.Здерковський та А.Жук. Учасники наради обговорили осн. пріоритети зовн. політики УНР. Нарада підтвердила незмінність зовнішньополіт. курсу Директорії, осн. принципами якого залишалися соборність і держ. незалежність усіх укр. земель. Нарада послів визнала за необхідне позбутися будь-якої залежності від Польщі. Натомість як «природний союзник» розглядалася Німеччина, визнавалася потреба в тісніших контактах з Угорщиною та Чехословаччиною. 6—14 серпня 1919 В.Темницький зібрав другу нараду послів і голів дипломатичних місій УНР в Карлсбаді (нині м. Карлові Вари, Чехія). У нараді взяли участь радник міністра А.Жук, посол УНР у Німеччині М.Порш, голови надзвичайних дипломатичних місій УНР М.Славинський (у Чехословаччині), А.Яковлів (у Нідерландах та Бельгії), Д.Левицький (у Данії), К.Лоський (у Швеції та Норвегії), радник місії у Великій Британії Я.Олесницький, радник посольства в Австрії В.Полетика, голова місії у Фінляндії М.К.Залізняк, уповноважений представник держ. секретаря ЗОУНР О.Бурачинський, голова місії ЗОУНР в Будапешті Я.Біберович, голова делегації ЗОУНР на Паризькій мирній конференції і держ. секретар закордонних справ ЗУНР В.Панейко, голова дипломатичної місії ЗОУНР в Австрії В.Сінгалевич. 12 засідань наради були присвячені обговоренню питань організації та координації діяльності дипломатичних представництв, пріорите-
тів зовн. і внутр. політики УНР, її позиції у світі. З ключовими доповідями виступили міністр В.Темницький (щодо загальних проблем внутр. і зовн. політики УНР), радник посольства у Берліні Р.Смаль-Стоцький (про внутр. політику УНР), член місії УНР на Паризькій мирній конференції В.Панейко (про діяльність делегацій УНР та ЗОУНР на конференції). Каменем спотикання стало питання про суперечності в зовн. політиці УНР та ЗОУНР. Ситуацію, що склалася, В.Темницький охарактеризував як існування 2-х «зовнішніх політик». Резолюція наради орієнтувала на чіткішу координацію діяльності дипломатичних установ. Згідно з рішенням наради, змінювалися також акценти в зовн. політиці, першочергового значення набували відносини з найближчими сусідами (Польщею, Румунією, Чехословаччиною), Італією та новими д-вами, що виникли внаслідок розпаду Російської імперії (Естонією, Литвою, Латвією, Грузією). Невдовзі після проведення наради В.Темницький залишив посаду, але потреба в проведенні таких зібрань залишалася актуальною. Наступну, неофіц. нараду керівників дипломатичних представництв зумовила інформація про підготовку й підписання Варшавського договору між УНР та Річчю Посполитою (квітень 1920; див. Варшавський договір 1920). Після появи в пресі повідомлень про підготовку Варшавського договору між Ю.К.Пілсудським та С.Петлюрою укр. дипломати зібралися в приміщенні надзвичайної дипломатичної місії УНР у Відні. Думки послів щодо угоди були кардинально протилежними. Більшість вважала договір «політичнодипломатичним успіхом», інші вбачали його невигідність через значні територіальні й екон. поступки Польщі. Неофіційна нарада ухвалила відрядити К.Мацієвича, О.Шульгіна (представників більшості) та М.Ґалаґана (від меншості) до Варшави з метою з’ясування точного змісту договору та майбутнього напряму політики уряду УНР. Таким чином, квітневу нараду послів, попри відсутність на ній вищого кер-ва МЗС УНР, можна вважати чер-
171 НАРАДИ
172 НАРБУТ
Г.І. Нарбут.
Нарбут Г. Проект Державного Герба України. 1918.
говим зібранням. Однак наступник В.Темницького — А.Лівицький попри ініціативи «знизу» офіційно наради не скликав. Наступна нарада послів і голів дипломатичних місій УНР відбулася 18—20 серпня 1920 у Відні за головуванням нового міністра закордонних справ УНР, призначеного 25 травня 1920 — А.Ніковського. Гол. мета зібрання полягала в обговоренні нового курсу зовн. політики УНР та завдань укр. дипломатичних представництв. У нараді взяли участь міністр фінансів Х.Барановський, посол УНР в Австрії Г.Сидоренко, в. о. голови укр. посольства в Німеччині Р.Смаль-Стоцький, голови дипломатичних місій у Швейцарії (М.Василько), Чехословаччині (М.Славинський), Великій Британії (А.Марголін), Нідерландах і Бельгії (А.Яковлів), Греції (М.Левицький), Угорщині (М.Ґалаґан), члени укр. делегації на Паризькій мирній конференції С.Шелухин та О.Шульгін, колиш. посол УНР в Італії Д.Антонович. Ключовим питанням наради стало обговорення українсько-польс. договору, яке відбувалося за відсутності секретарів і стенографістів. Більшість учасників наради погодилися з тезою про необхідність зберегти самостійність України навіть ціною втрати її соборності. Другим важливим висновком наради стало констатування потреби у збереженні укр. армії та посиленні пропагандистської діяльності дипломатичних представництв як засобу ствердження укр. ідеї. Відтак в ухвалі наради до гол. завдань укр. дипломатії було зараховано інформаційну діяльність. Бурхливу дискусію викликало питання фінансування діяльності дипломатичних представництв і скорочення штатів місій. Під час обговорення вперше було порушено питання про запровадження інституту почесних консулів та призначення послів за сумісництвом у двох двах. Розглядалося й питання про створення нац. к-ту «для оборони українських інтересів за кордоном». Учасники наради схвалили «українську орієнтацію» діяльності дипломатичних представництв у складних політ. реаліях того часу. Літ.: Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно-держав-
ного відродження в особах (1917— 1920 рр.). К., 2000; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001; Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917—1921 років: на теренах постімперської Росії. К., 2002. В.І. Головченко, І.Б. Матяш.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРАДИ ПОСЛІВ І ГОЛІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ УНР 1919—1920» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
