НАРАДА З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (НБСЄ) — символ сучасної європ. системи безпеки, екон., політ. та гуманітарного співробітництва між європ. країнами. Підготовчий процес скликання тривав з 1972. НБСЄ постійно працювала на рівні експертів, які готували робочі матеріали та рішення для спец. зустрічей на рівні міністрів закордонних справ країн-учасниць. На нарадах 1973 і 1974 було вироблено порядок денний Заключної наради в Гельсінкі та знайдено компроміс між позиціями СРСР і США. 1 серпня 1975 в Гельсінкі 33 країни Європи, США і Канада підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі. СРСР домігся визнання територіального статус-кво, який склався в Європі за підсумками Другої світової війни. Було зафіксовано принцип непорушності існуючих кордонів європ. країн. США домоглися включення до Заключного акта положень про дотримання прав людини та встановлення міжнар. правового контролю за цим процесом. Унаслідок цього стало можливим у східноєвроп. країнах і рад. республіках, включно з УРСР, створювати дисидентські «Гельсінкські групи», які здійснювали
внутр. моніторинг за дотриманням прав людини. «Гельсінкський акт» визначив 3 тематичні напрями діяльності НБСЄ: питання європ. безпеки, співробітництво в галузі економіки, науки, техніки, охорони навколишнього природного середовища, а також права людини і вільний обмін інформацією. Реалізація ідеалу загальноєвроп. співробітництва ускладнювалася консенсною формою прийняття рішень. Країна—учасниця НБСЄ мала право накласти вето на будь-яке рішення. 1977—78 на белградській нараді міністрів закордонних справ країн НБСЄ, а 1979—83 — на мадридській нараді переговори відбувалися в конфронтаційній формі. Лише з початком перебудови в СРСР вдалося відродити весь загальноєвроп. процес. Глобальна взаємозалежність, активізація процесів інтеграції д-в вимагали вирішення проблем безпеки з урахуванням принципів міжнар. партнерства, балансу та інтересів різних країн. У листопаді 1990 в Парижі була прийнята «Хартія НБСЄ для нової Європи», створені нові структури НБСЄ: Рада міністрів закордонних справ та К-т старших посадових осіб. Унаслідок розпаду СРСР у грудні 1991 НБСЄ прийняла рішення про дотримання своїх принципів на пострад. просторі. Була створена «Мінська група» НБСЄ з урегулювання нагірнокарабахського конфлікту. Спостерігачі НБСЄ в липні 1992 залучилися до виконання умов припинення вогню в придністровському конфлікті. 9 липня 1992 незалежна Україна вперше взяла участь у роботі гельсінкської конференції НБСЄ, де підписала декларацію «Проблеми доби змін». Відповідно до цього документа було створено посаду Верховного комісара НБСЄ в справах нац. меншин та задіяно дипломатичний механізм раннього уникнення конфліктів і врегулювання міжнар. криз. У квітні 1993 на сесії НБСЄ Україна запропонувала створити в Центр. та Сх. Європі без’ядерну зону. 5—6 грудня 1994 на будапештській конференції НБСЄ було підписано заключний документ «До справжнього партнерства в новій
добі». В окремому розділі було викладено Кодекс поведінки країн-учасниць НБСЄ в процесі вирішення військово-політ. питань, пов’язаних з європ. безпекою. Д-ви, які мають ядерну зброю, — США, РФ, Франція, Велика Британія — під час будапештського саміту НБСЄ підписали Меморандум про гарантування безпеки України після вивезення з її території ядерної зброї колиш. СРСР. Було ухвалено рішення про створення з 1 січня 1995 Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Літ.: Кирьянов В.И. Европа: 10 лет после Хельсинки. М., 1985; Борко Ю.А. и др. Общий европейский дом: что мы о нем думаем. М., 1991; Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. Одеса, 1996; Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива і сучасний стан. К., 1997. А.Ю. Мартинов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРАДА З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
