НАЗАРУК Осип Тадейович (псевдоніми та криптоніми — Андрій Банашкевич, Андрій Чекановський, Святослав, Чужинець; А., А.Б., А.Ч., Б.А., Др. Н.О., Др. О.Н., Ч.А. та ін.; 31.08.1883— 31.03.1940) — журналіст, публіцист, письменник, громад. і політ. діяч. Д-р права (1912). Автор кількох тисяч статей у різних укр. і зарубіжних періодичних виданнях. Н. в м. Бучач у родині дрібного ремісника-кушніра. Закінчив правно-політ. студії й склав 3 держ. іспити (правно-істор., правно-суд., правно-політ.) в ун-тах у Львові (26 жовтня 1908; 12 лютого 1909) та Відні (9 травня 1905); д-р права (Відень, 16 липня 1912). 1912 відбув однорічну суд. практику у Відні; 25 чер-
вня 1912 — 30 серпня 1914 — адвокатську практику в адвоката Є.Петрушевича в м. Сколе. Провадив адвокатську практику у Львові від 1928. Був членом управи Союзу укр. адвокатів. Член Української радикальної партії (УРП; 1905—23), був членом її гол. управи. 6 серпня 1914 вступив до Легіону Українських січових стрільців як старший десятник. Від травня 1915 секретарював при Загальній українській раді у Відні та був кореспондентом пресових органів Союзу визволення України: «Вісник Союзу визволення України», «Ukrainische Nachrichten», був уповноваженим для збору матеріалів про УСС. З квітня 1916 — підхорунжий при 1-му полку УСС. З 1 листопада 1918 по 16 листопада 1919 — при Українській Народній Республіці, перебував на Великій Україні, займався публіцистичною працею, зокрема очолював Гол. управління преси і пропаганди (на правах окремого мінва) в урядах В.Чехівського та С.Остапенка (грудень 1918 — квітень 1919); у лютому—травні 1919 брав участь у редагуванні політ. час. «Народ» (Станіславів; нині м. Івано-Франківськ) — органу УРП. 6 червня 1919 очолив управу Пресового бюро при Начальній команді Української Галицької армії, відп. редактор час. УГА «Стрілець». Із середини листопада 1919 разом з урядом Західноукраїнської Народної Республіки виїхав на еміграцію до Відня, де перебував до серпня 1922. Уповноважений у справах преси і пропаганди при уряді ЗУНР, працював у редакції
його органу — «Українському прапорі» та тижневику «Воля». У жовтні 1920 — член делегації ЗУНР під час польсько-рад. переговорів у Ризі (Латвія). У серпні 1922 виїхав до Канади як надзвичайний представник уряду ЗУНР. Організовував позичку нац. оборони, очолював представництво ЗУНР в Канаді (Вінніпег). У Канаді став прихильником монархістсько-гетьман. ідеї під впливом листування з В.Липинським. 1923 переїхав до США, редагував газ. «Січ» (Чикаго) — орган укр. т-ва «Січ» гетьман. спрямування. У березні 1926 переведений до Філадельфії, був співредактором укр. катол. час. «Америка», залишаючись постійним співробітником «Січі». Активно пропагував гетьман. ідеї, став одним з ідеологів січового руху в Америці, на 6-му Всесічовому з’їзді в Детройті (липень 1927) зробив програмну доповідь «Сучасне положення українців в Америці». Наприкінці липня 1927 виїхав до Європи. Після повернення до Львова приєднався до Укр. християн. (з 1939 — катол.) оргції (УХО). З 1 січня 1928 до серпня 1939 — гол. редактор час. УХО «Нова Зоря». Один із чільних діячів утвореної 1930 Укр. катол. нар. партії (з 1932 — Укр. нар. обнова). Був помітною особою політичного життя Галичини 1920—30-х рр. Один із засновників 1931 укр. катол. освіт. т-ва «Скала», що організовувало за дорученням єпископа Г.Хомишина читальні у Станіславівській єпархії УГКЦ. 1937—39 — член Укр. координаційного к-ту (представник єпископа Г.Хомишина). Наприкінці 1938 відкрив у Львові власну адвокатську канцелярію. Після здобуття Львова РСЧА 2 жовтня 1939 виїхав до Варшави, на поч. 1940 — до Кракова. П. у м. Краків. Тв.: Слідами Українських січових стрільців. Львів, 1916; Як писати мемуари: Пояснення і практичні вказівки. Кам’янець, 1919 (у співавт.); Рік на Великій Україні: Конспект споминів з української революції. Відень, 1920; До історії революційного часу на Україні: Українські політичні партії, їх союзи і теорії. Вінніпег, 1924; Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція. Львів, 1929; Галицька делегація в Ризі, 1920: Спомини учасника. Львів, 1930; Роксоля-
161 НАЗАРУК
162 НАЇЗД
С.Ф. Найда.
на — жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, Завойовника і Законодавця. Львів, 1930 (2-ге вид. К., 1990); Венеція. Львів, 1934; На Спокійнім океані: Вражіння і думки з дороги. Львів, 1934; Націоналізм Донцова й інші мишуґізми. Львів, 1934; Галичина й Велика Україна: Трактат, присвячений українським жінкам і військовим. Львів, 1936; Ерема кай аноніма. Львів, 1936; Листи Осипа Назарука до Вячеслава Липинського. В кн.: Вячеслав Липинський. Твори. Архів. Студії. — Архів, т. 7. Філадельфія, Пенсильванія, 1976; Зі Львова до Варшави: Утеча перед совітами в памятних днях 2—13 жовтня 1939 р. Львів, 1995; Ucieczka ze Lwowa do Warszawy: Wspomnienia ukraiЅskiego konserwatysty z pierwszej po»owy paпdziernika 1939 roku. PrzemyСl, 1999. Літ.: Лозинський М. Галичина в рр. 1918—1920. Відень, 1922; Нью-Йорк, 1970; Кедрин І. Життя—події—люди: Спомини і коментарі. Нью-Йорк, 1976; Лисяк-Рудницький І. Назарук і Липинський: Історія їхньої дружби та конфлікту. В кн.: Вячеслав Липинський. Твори. Архів. Студії. — Архів, т. 7: Листи Осипа Назарука до Вячеслава Липинського. Філадельфія, Пенсильванія, 1976; Сеник Я. Назарук Осип Тадейович. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 3. Львів, 1996; Швагуляк М.М. Осип Назарук — журналіст, публіцист, редактор. В кн.: Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики. Львів, 1996; Мілена Рудницька: Статті. Листи. Документи. Львів, 1998; Дядюк М. Комісія старої історії України НТШ у Львові: За матеріалами записників Осипа Назарука, 1935—1936 рр. В кн.: Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць, вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. Львів, 2001; ЇЇ ж. В. Липинський на сторінках щоденника й у листах Осипа Назарука. «Молода нація», 2002, № 4 (25); Її ж. Осип Назарук — мемуарист. В кн.: До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70річчя, т. 2. К.—Львів, 2004; Рубльов О.С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004; Бурачок Л. Осип Назарук. В кн.: Західно-Українська Народна Республіка: 1918—1923: Уряди. Постаті. Львів, 2009. О.С. Рубльов.
ми), підриву екон. позицій конкурентів. Н. — соціальне явище загальноєвроп. характеру періоду середньовіччя — раннього Нового часу. На укр. землях у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої Н. як позаправовий засіб розв’язання екон. суперечок шляхти виник через неефективність правової й суд. системи та слабкість центр. влади й набув масового характеру. У правових нормах Статутів Великого князівства Литовського «наїзд» класифікується як напад кінного загону, а «наход» — пішого загону. Для розгляду кримінальних справ, у т. ч. наїздів, було створено замковий суд (1566 — гродський суд). Відповідно до характеру заподіяної шкоди під час Н. в законодавстві були передбачені різні види покарання: страта, композиція (виплата потерпілому грошової компенсації), штраф. Н. відрізнявся від розбою, за який покаранням була лише страта. Однак на практиці суд. рішення виконувалися дуже рідко. У джерелах не зафіксовано жодного випадку покарання знатного чи впливового в певному регіоні шляхтича. Нападаючі й потерпілі часто розв’язували конфлікт позасуд. шляхом укладання полюбовної згоди. Нерідко Н. мав характер символічної демонстрації конфлікту, спрямованого на розрядку соціальної напруги всередині шляхетської корпорації. Водночас Н. суперечив таким категоріям шляхетської системи цінностей, як братерство, любов до Вітчизни, легалізм поведінки в політ. житті, ідеал згоди та вшанування традиції. Літ.: Loziсski W. Prawem i lewem: Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej polowie XVII wieku. Lwуw, 1931; Gsiorowski A. Dobrzy i podlejsi: Pryczynek do dziejуw kary pуznosredniowiecznej w Polsce. «Czasopismo prawnohistoryczne», 1985, t. 37, zesz. 2; Мальченко О. Шляхетські наїзди у світлі маєткових актів кінця XVI — першої половини XVII ст. (військовий аспект). «Київська старовина», 1997, № 3—4.; Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.). К., 1998.; Старченко Н. Публічність як домінанта культурної традиції (Волинь другої половини XVI століття). В кн.: Mediaevalia Ucrainica: Ментальність та історія ідей, т. 5. К., 1998; Бутейко В. Відображення форм іллегітимного та
легітимного насильства у правових поняттях Великого князівства Литовського (на матеріалі Литовських Статутів 1529, 1566, 1588 років). В кн.: Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів, т. 3. К., 1999; Блануца А. Шляхетські наїзди на Волині у другій половині XVI ст.: щоденна практика чи соціальна девіація? В кн.: Література та культура Полісся, вип. 20. Ніжин, 2002; Його ж. Соціально-станова зумовленість шляхетських наїздів на Волині у другій половині XVI ст. «УІЖ», 2003, № 4; Гулевич В. «Наїзди» у русько-литовському праві XV — кінця XVI ст. (Розвиток та еволюція права на прикладі наїздів). В кн.: Просемінарій: Медієвістика: Історія Церкви, науки і культури, вип. 5. К., 2003. А.В. Блануца.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Назарчук Осип Тадейович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
