МУРАВЙОВ Микита Михайлович (19.08.1796—18.04.1843) — гвардії капітан, декабрист, керівник Пн. т-ва (див. Декабристів рух). Н. в м. Москва в дворянській сім’ї, батько — педагог, філософ і поет, вихователь царевичів Олександра (з 1801 — імп. Олександр I) і Костянтина. Одержав домашню освіту, опанував класичні та кілька іноз. мов, мав нахил до гуманітарних наук, але вступив до Моск. ун-ту на математичний ф-т. На час франкорос. війни проти франц. імп. Наполеона I Бонапарта залишив навчання і взяв участь у поході рос. військ до Європи 1813—15. Після повернення служив у Ген. штабі гвардії. Перебування М. за кордоном, зокрема в Парижі (Франція; 1815), вплинуло на його світогляд, сформувало критичну оцінку рос. дійсності. Він став одним із засновників масонських гуртків і одночасно таємних т-в «Союз порятунку» і «Союз благоденства», у складі останнього було 18 полковників і 5 генерал–майорів. Разом з П.Пестелем укладав статут (пізніше спалений) і т. зв. Зелену книгу з вимогами в таємній частині ліквідації кріпацтва і запровадження респ. правління. Після відставки 1820 і подорожі по півдню Росії і Криму відвідав м. Тульчин, де були розташовані штаб 2-ї армії й управа створеного на основі розпущеного «Союзу благоденства» Пд. т-ва. Як однодумцю П.Пестель вручив йому частину свого проекту конституції «Руська Правда» франц. мовою (у перекладі С.Муравйова-Апостола), а М. дав згоду бути співдиректором цього т-ва (разом з П.Пестелем і О.Юшневським). Пд. т-во в цей час обговорювало питання про способи й час ліквідації монархічного правління в Росії і царської родини шляхом змови військових і встановлення тимчасового революц. правління. 1821—22 повернувся до служби в Ген. штаб гвардії (СанктПетербург); із членів попереднього «Союзу благоденства» створив і очолив Пн. т-во, яке поділялося на консервативне і радикальне республіканське крило (К.Рилєєв). 1823 одружився з дочкою великого землевласника дійсного таємного радника,
генерала Чернишова. Продовжуючи очолювати Пн. т-во, почав свідомо відходити від революц. ідей і методів боротьби, готував власний проект конституції, намагаючись відвернути декабристів від ідеї встановлення респ. правління шляхом військового перевороту. Виступав проти об’єднання обох відділень т-ва на основі програми революц. перевороту, наполягав ізолювати та нейтралізувати діяльність членів Пд. т-ва в С.-Петербурзі. Царевбивству, революц. диктатурі протиставляв скликання установчих зборів, республіці — обмежену монархію. Його варіанти проектів конституції протиставлено пестелевській респ. програмі. Нариси проекту Конституції М. (див. Конституційний проект Північного товариства) збереглися в 3-х варіантах, адже автор не припиняв редагування, доповнення і обговорення їх разом із членами Пн. т-ва. Конституція не була остаточно прийнята. З її проектами були ознайомлені П.Пестель і кілька членів Пд. т-ва, яке прийняло власну респ. програму «Руська Правда». На слідстві П.Пестель свідчив, що більша частина декабристів не сприймала Конституції М. через такі положення як: федеративний устрій імперії та високий ценз за право займатися управлінською діяльністю. Конституційні ідеї М. запозичив із монархічної конституції Франції 1791, конституцій штатів Америки, іспанської конституції 1812, а також використав досвід країн Зх. Європи та намагався застосувати їх до умов рос. дійсності. Конституція М. передбачала запровадження в Росії федеративного устрою (у «Руській Правді» П.Пестеля пропонувалася централізована влада). Федеральна ідея була запозичена із вчення Ш.-Л. де Монтескйо і Ж.-Ж.Руссо, підкріплена досвідом Північно-Амер. Сполучених Штатів, розвинута вченням ліберала А.-Б.Констана, який був авторитетом для М. Його лекції він слухав у Парижі (Франція). Конституційно-монархічні погляди автора найбільше відображалися в декларативному положенні Конституції М. про ліквідацію кріпосного права —
«крепостное право и рабство отменяется», але земля залишалася в поміщиків, селян звільняли без землі, і лише в останньому варіанті Конституції було сформульовано положення про наділення селян присадибними ділянками та надання їм 2-х десятин землі на двір за умови її перебування в общинному переділі. Конституція вводила високий майновий ценз — вибирати і бути обраним мав право багатий землевласник і власник капіталу, а хто обирався на громад. посади, мав володіти капіталом у 500 рублів. Лише при виборі волосного старшини майновий ценз вважався непотрібним. Виборче право отримували чоловіки з 21 року; через 20 років потому мав вводитися і освіт. ценз. Радикальним у Конституції М. було проголошення політ. прав і свобод: слова, друку, віросповідання, стани урівнювалися, всі ставали громадянами країни, запроваджувалися суди присяжних для всіх громадян; підтверджувалося право недоторканності приватної власності, скасовувалися військові поселення. Конституція ділила владу на законодавчу, виконавчу і судову, при цьому імператор позбавлявся законодавчої влади, але за ним залишено право схвалення законів. Територія Росії ділилася на 15 держав (областей) зі своїми столицями; загальна столиця, як і в Конституції П.Пестеля, мала бути в м. Нижній Новгород (нині місто в РФ), що пояснювалося героїчним минулим міста у боротьбі проти польс. інтервенції. Д-ви в Конституції М. — це штучні утворення, які не мали ні національної, ні історичної основи і задумані були як провінції, тоді як в Амер. штатах централізм полягав лише у вимозі обов’язкового застосування респ. принципу правління. В Україні мало бути дві д-ви: Чорноморська, в одному варіанті зі столицею в Одесі, в другому — у Києві — і Українська — зі столицею в Харкові. Законодавчим органом мало стати нар. віче, яке складалося із 2-х палат — верхньої, думи (42 члени, по 3 від дви, 2 від Моск. області, 1 (один) від Донської області), та нижньої — палати нар. представників, яка складалася з 450 членів (від 50
129 МУРАВЙОВ
М.М. Муравйов.
130 МУРАВЙОВ
І.М. МуравйовАпостол. Портрет роботи художника П. Соколова. До 1826.
тис. виборців один представник). У державах/областях передбачалася така ж структура влади. У період міжцарів’я, в подіях 14 грудня 1825 в С.-Петербурзі М. участі не брав, виїхав у відпустку на 4 місяці спочатку до Москви, де шукав засіб попередити виступ військових і можливий замах (О.Якубовича) на імператора, далі виїхав в Орловську губ., де був заарештований 20 грудня. 25 грудня він був привезений до С.-Петербурга на зустріч з імп. Миколою I. Слідчій комісії відверто повідомив про свої погляди і поведінку, вважав їх помилковими та визнав свою провину. Слідство підтвердило його участь у дворазовому обговоренні задуму царевбивства, у намірах вислати царську родину за кордон, у створенні й кер-ві таємними т-вами та складанні конституції. Був засуджений до страти. Вирок замінено каторгою на 20 років у рудниках (звільнено на поселення раніше — 14 грудня 1835). Останні роки разом із братом, декабристом О.Муравйовим, звільненим раніше, і дочкою (дружина і молодша дочка померли у висланні 1832) проживав на поселенні в Слободі Уріковській (нині село Урік Іркутської обл., РФ). М. у висланні не втрачав зв’язків з ін. поселенцями-декабристами. Займався землеробством, садівництвом і городництвом, зібрав велику б-ку, адже мати надсилала позбавленим дворянства синам значні кошти. М. помер і похований на місці поселення. Дж.: Восстание декабристов, т. 1. М.—Л., 1925; Лунин М.С. Письма из Сибири. М., 1987. Літ: Дружинин Н. Декабрист Никита Муравьев. М., 1933; Нечкина М.В. Движение декабристов, т. 1— 2. М., 1955; Її ж. Декабристы. М., 1975. І.І. Глизь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Муравйов Микита Михайлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
