МУЗЕЙ ЛЕГОЦЬКОГО в Мукачевому. Заснований на базі приватного зібрання Т.Легоцького (1830—1915) — місц. адвоката, дослідника і збирача пам’яток історії та к-ри Закарпатської України, який протягом 12 років проводив археол. розкопки на території краю. Від 1907 Т.Легоцький очолив рух за утворення міськ. музею, що було проголошено одним з осн. завдань заснованого ним же 1909 Мукачівського музейного т-ва (діяло до 1915). Оскільки міські власті не підтримали належним чином зазначену ініціативу, по смерті Т.Легоцького зібрання, кількість пам’яток якого сягала кількох тисяч, зберігалося в родині колекціонера (пізніше було закуплене приватною фірмою). З 1920 організацією музею зайнялося Музейне т-во Т.Легоцького, яке відновило
свою діяльність у тому ж році. Стараннями громадськості заклад, що носив ім’я свого засновника, було відкрито 1924. На поч. 1930 він офіційно перейшов у власність д-ви (Чехословаччини, до якої увійшло Закарпаття 1919) й отримав офіц. назву Краєзнавчий музей Легоцького в м. Мукачеве. Першим директором закладу був учитель історії, місц. краєзнавець Й.Янкович. Музей здійснював систематичні археол. обстеження краю, мав досить великі збірки пам’яток археології, нумізматики, історії Мукачевого (зокрема цехового устрою; див. Цехи) й ін. У 1930-ті рр. до нього було приєднано колекції шкільного музею м. Севлюш (нині м. Виноградів), діяльність закладу поширилася на дослідження історії, етнографії, фольклору, природи Підкарпатської Русі. 1950 його зібрання увійшло до складу Закарпатського краєзнавчого музею. Літ.: Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. К., 1989; Орос І. Теодор Легоцький — дослідник і організатор першого на Закарпатті історичного музею в м. Мукачеві. В кн.: З історії колекціонування в Україні. Житомир, 1994; Качій Ю. З історії музейної справи на Закарпатті. В кн.: Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею. Ужгород, 1995; Федака П., Шеба В. З історії музейництва Закарпаття. В кн.: Закарпатський краєзнавчий музей. Ужгород, 2006. Е.М. Піскова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МУЗЕЙ ЛЕГОЦЬКОГО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
