МОЗАЇКА — сюжетне зображення або орнамент, зроблені з фрагментів різнокольорових каменів, смальти тощо й укріплені на шарі цементу або вапняного розчину. М. з кераміки та ін. матеріалів з’явилася на Стародавньому Сході. У класичний період у Греції відомі мозаїчні надписи та візерунки. Спочатку М. виготовляли з гальки, а вже потім — зі смальти. В елліністичний період (див. Еллінізм) почали створювати багатокольорові мозаїчні композиції. Подальший розвиток це мист-во отримало в Римі Стародавньому й рим. провінціях. На перших етапах розвитку християнства та в ранньовізант. час мозаїчні зображення стали використовувати для оздоблення підлоги, зводів та стін церков. На Русь М. прийшла з Візантії. У мист-ві Київської Русі в оздобленнях церков використовували техніку М. та фрески. Збереглися мозаїчні підлоги Десятинної церкви, настінні мозаїки Софійського собору та Свято-Михайлівського Золотоверхого собору (див. Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир) у Києві, у
Б.Л. Модзалевський. Софійський собор у м. Київ. Частина мозаїчної композиції «Євхаристія» у центральній апсиді. 11 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОЗАЇКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
