МОГИЛЯНСЬКИЙ Микола Михайлович (04.12(22.11).1873— 22.03.1942) — громад. і політ. діяч, дипломат, публіцист і критик. Н. в м. Чернігів у сім’ї товариша голови карної ради черніг. окружного суду. Закінчив Петерб. ун-т, де познайомився з В.Леніним. Працював у дирекції Музею імп. Олександра III, був активним членом Конституційно-демократичної партії (кадетів) і співробітником її друкованого органу — газ. «Речь» (де 1913 з культурницьких позицій гостро засудив гасло самостійності України), а також «Украинского вестника». Після Лютневої революції 1917 переїхав до Києва; за гетьманату П.Скоропадського — товариш (заст.) державного секретаря, голова юридично-редакційної комісії на мирних переговорах між Українською Державою та РСФРР 1918. 16 жовтня 1918 призначений головою дипломатичної місії до Франції задля налагодження контактів із країнами Антанти, дотримувався федералістських поглядів в укр. питанні, співпрацював з Урядом Півдня Росії П.Врангеля. У 1920— 30-ті рр. — керівник Комісії для складання Біографічного словника діячів України при ВУАН, був близький до групи неокласиків і виступав проти марксистсько-ленінського літературознавства («До проблеми розуміння художнього твору»; «Життя й революція», 1925, № 4); в оповіданні «Вбивство» («Червоний шлях», 1926, № 1) виступив проти укр. зміновіхівства за його прагнення до співпраці з рад. владою, був позбавлений права друкуватися. Літ.: Хвиля А. Ясною дорогою. Х., 1927; Дорошенко Д.І. Історія України, 1917—1923 рр., т. 2: Українська гетьманська держава 1918 року. К., 2002;
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОГИЛЯНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
