КОМАРНО (до 1992 — Комарне) — місто Городоцького р-ну Львівcької області. Розташов. на р. Верещиця (прит. Дністра), за 45 км від Львова. Нас. 4,0 тис. осіб (2004). Виникло в 12—13 ст. У 40-х рр. 14 ст. у складі Галицького князівства захоплене Польщею. 1473 отримало магдебурзьке право. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина). Після розпаду Австро-Угорщини (1918) — у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 1919—39 у складі Польщі.
Харківського університету. Спочатку працював адвокатом у Києві, Острогожську (нині місто Воронезької обл., РФ), а з 1883 — нотаріусом в Умані, Одесі. Зі студентських років захоплювався збиранням укр. фольклору, займався складанням словника української мови (був надрукований у 4-х т. у Львові 1893—98). Багато уваги приділяв розвитку народної освіти. Друкувався в часописах «Діло», «Зоря», «Правда», «Киевская старина», «По морю і суші». Після 1905 К. був одним з ініціаторів створення і першим головою Одеського товариства «Просвіта». Окремими виданнями вийшла низка праць К. з етнографії, бібліографії. Відомий як автор і видавець популярної укр. літ. Особливої уваги заслуговують його розвідки, присвячені історії укр. козацтва: «Оповідання про Антона Головатого» (1901); «Оповідання про Богдана Хмельницького» (1901); «Запорожські вольності» (1917). Переклав укр. мовою «Тараса Бульбу» М.Гоголя, а також праці М.Костомарова: «Нариси українсько-руської історії» (1886); «Богдан Хмельницький» (1886). Літ.: Сімович В. Похорони Михайла Комарова. «Діло», 1913, 25 серп.; Т-ко Гр. Михайло Фед. Комаров (Комарь). В кн.: Комарь М. Запорожські вольності. К., 1917. О.В. Богуславський.
Полковник козацький), почали здійснювати контроль за охороною міськ. брам, веж фортечних стін, в’язниць. До лагодження й спорудження фортець залучали й укр. козаків. З часом взяли на себе роль арбітрів у справах конфліктуючих сторін полкової еліти, це стало приводом для їх самовільного втручання в місцеве управління та започаткувало практику цілеспрямованого обмеження ними компетенції полковників козацьких. Як винагороду за службу (замість існуючих у Росії «кормов») одержували в Гетьманщині маєтки та села, це давало їм можливість претендувати на виборні урядові посади, насамперед полковничі. Усупереч договірним статтям укр. гетьманів з рос. царями про обрання козац. полковників лише з українців, полковничі посади стали надаватися також рос. комендантам (І.Хрущов, І.Божич — у Ніжині, М.Богданов, В.Ізмайлов, І.Божич — у Чернігові та ін.). Таким чином останні вливалися до соціального стану полкової еліти.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОМАРНО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
