КОЛІЇВЩИНА — соціальний та нац.-визвол. рух 1768—69 в Правобережній Україні. Був продовженням попередніх нар. виступів — повстань 2-ї пол. 17 ст., гайдамацького руху тощо. Спричинений низкою факторів екон., соціального, політ., геополіт. та реліг. характеру. Порівняно з попередніми виступами гайдамаків мав ширшу соціальну базу, вищий рівень організації (наявність єдиного керівного центру, поділ війська на окремі підрозділи тощо) та ідеологічну спрямованість. Безпосереднім поштовхом до його початку стало створення Барської конфедерації 1768, що зумовило різке загострення політ. та соціальної ситуації в краї. Введення рос. військ на тер. Правобережжя і початок військ. дій проти барських конфедератів породили в частини правосл.
нас. ілюзію щодо можливості підтримки їхніх вимог з боку рос. уряду (див. «Золота грамота» Катерини ІІ). Ініціаторами виступу стали запороз. козаки та частина люмпенізованих елементів. З часом соціальний склад повстанських загонів зазнав істотних змін. Все більшу роль у розвитку руху почало відігравати місц. нас. Подіям 1768 особливої масштабності й драматизму надала масова участь у них селянства (це дало підстави деяким дослідникам кваліфікувати рух як сел. війну). Підготовка до повстання і похід козац. загону М.Залізняка розпочалися в Мотронинському Свято-Троїцькому монастирі, настоятелем його був управитель правосл. монастирів і церков у Правобережній Україні ігумен Мельхіседек (Значко-Яворський; йому історіографічна традиція приписує роль ідейного натхненника руху). Саме під час таємних нарад у монастирських келіях групою запороз. козаків було вироблено план дій повстанців. Залишивши 6 лип. (26 трав.) Холодний Яр, вони оволоділи Жаботином (нині село Кам’янського р-ну Черкас. обл.), Смілою, Черкасами, Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський), Богуславом і кількома меншими містечками і селами. В ніч з 20 на 21 (з 9 на 10) черв. об’єднане повстанське військо під кер-вом М.Залізняка й І.Гонти штурмом взяло м. Умань. Підтримані місц. нас., повстанці за незначний проміжок часу зайняли значну тер. Правобереж. України. М.Залізняк та його сподвижники здійснили в краї низку соціальних акцій, взялися за налагодження госп. життя, зробили кроки до утвердження козац. органів влади, як могли намагалися зберегти громадян. мир. Разом з тим дії повстанців не були позбавлені виявів жорстокості, що виникала (у традиціях епохи) на міжетнічному та реліг. ґрунті. Розмах руху влітку 1768 та радикальність дій повстанців викликали занепокоєння властей Російської імперії (осн. принципи, якими мав керуватися рос. уряд щодо подій на Правобережжі, задекларував маніфест імп. Катерини ІІ від 20(9) лип. 1768). Командування рос. експедиційного корпусу, очолюваного ген.-майо-
ром М.Кречетниковим, вжило заходи для придушення руху. 7 лип. (26 черв.) було заарештовано його керівників М.Залізняка та І.Гонту. Репресій зазнали сотні повстанців (див. Кодня). До кін. (серед.) лип. осн. осередки руху були придушені. Однак виступи дрібних загонів тривали ще протягом 2-ї пол. 1768 — 1-ї пол. 1769. Рух мав значний міжнарод. резонанс. Фактично завершивши епоху великомасштабних повстань в Україні, він спричинив хвилю нар. виступів в ін. землях Польщі та сусідніх країнах, висвітлив глибоку кризу політ. системи Речі Посполитої, призвів (через організацію нападу загону повстанців на м. Балта, що підпорядковувалося турецькому каймакану) до серйозного загострення рос.-турец. відносин (див. Російсько-турецька війна 1768— 1774), вплинув на розстановку геополіт. сил у Центр. та Сх. Європі. Рух справив також значний вплив на формування соціальної свідомості, розвиток сусп.-політ. думки України. Відгомін подій 1768—69 простежується в нац.визвол. змаганнях європ. народів у 19 ст., у виступах укр. селян європ. губерній Рос. імперії, зокрема, в акції 1855, відомій під назвою «Київська козаччина» 1855. Пам’ять про К. та її героїв збереглася в нар. епосі, істор. піснях, худож. творах. Літ.: Шульгін Я.М. Начерк Коліївщини на підставі виданих і невиданих документів 1768 і ближчих років. Львів, 1898; Гуслистий К.Г. Коліївщина: Історичний нарис. К., 1947; Historia Polski: opracowanie zbiorowe, t. 2, Warszawa, 1958; Кулаковський В.М. Полум’я гніву народного. (До 200-річчя Коліївщини). К., 1968; Serczyk W.A. Koliszczyzna. Krak\w, 1968; Гайдамацький рух на Україні в ХVIII ст.: Збірник документів. К., 1970; Коліївщина 1768: Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої 200-річчю повстання. К., 1970; Храбан Г.Ю. Спалах гніву народного (Антифеодальне народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768—1769 рр.). К., 1989; Смолій В.А. Деякі дискусійні питання історії Коліївщини 1768 р. «УIЖ», 1993, № 10. В.А. Смолій.
давньої історії Британії. Н. в м. Картмел-Фел (Ланкашир, графство у зх. Англії, Велика Британія). К. намагався встановити зв’язок між філософією та історією, вважаючи, що філософія має засвоїти методи історії і що обидві дисципліни мають спільний предмет — людське мислення, яке історично розвивається. Історик досліджує його, аналізуючи здобутки духовної та матеріальної к-ри, а філософ — на основі тлумачення даних самосвідомості та рефлексії. Наук. історіографію К. протиставляє двом осн. фазам передісторії істор. знання — компілятивній та критичній. Перехід до наук. історіографії К. зараховує до останньої чв. 19 ст., коли завдяки археології зменшилася залежність досліджень давньої історії від письмових джерел. Цей процес привів до необхідності логікометодологічного обґрунтування теор. висновків історика. Наближуючи історію в цьому аспекті до природознавства, К. все ж відстоює її пізнавальну автономію як особливу діяльність духу, що засновується на апріорній уяві. П. у м. Коністон (Ланкашир).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЛІЇВЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
