КОЛАБОРАЦІОНІЗМ, поняття. Термін «колабораціонізм» (від франц. collaboration — співпраця) досить часто вживається в істор. літ. для означення добровільної співпраці (на противагу вимушеній праці) окремих груп чи прошарків нас. окупованих тер. з окупантами. Таке використання цього терміна пов’язано з тим, що саме так було названо (офіційно) принцип взаємовідносин Німеччини і «вішістської Франції» (від назви м. Віші, де перебував франц. уряд маршала А.Петена, що був створений в окупованій гітлерівцями Франції і уклав з А.Гітлером 1940 в м. Монтруа угоду про співпрацю). У суто агітаційних матеріалах країн антигітлерівської коаліції уряд А.Петена був охарактеризований як колабораціоністський. Відтоді історики, на противагу вимушеній праці місцевого населення на окупаційну владу, добровільну
співпрацю з окупантами почали називати К. Сучасні дослідники розмежовують власне К., який передбачає наявність політ. угоди з окупантом, та «кооперування» (англ. cooperation) з окупаційною владою у цивільних галузях, а також «спільне ведення війни» (англ. сo-belligerence) на боці окупаційних сил. Окрім цього за сферами діяльності розрізняють такі види К., як побутовий, адм., екон., військ., політ. та військ.-політ. Для окупованих європ. країн найбільш характерним був політ. та військ.-політ. К., він проявлявся у створенні номінально незалежних урядів чи адм. інституцій, а також організації пронацистських рухів та партій (Франція, Норвегія, Данія, Нідерланди, Греція, Сербія, Угорщина). Збройні формування колабораціоністських режимів та рухів виконували окупаційні функції на власній тер. та брали участь у «Європейському хрестовому поході проти більшовизму» в складі військ СС та вермахту (бл. 500 тис. осіб). На окупованих тер. східноєвроп. д-в (Польща, СРСР) політ. рухи, навіть пронімецькі, послідовно придушувалися. Тому в перші роки окупації нац.-визвол. рухи не змогли тут оформитися і набули поширення побутовий та військ. К. (згідно з відповідними дослідженнями, від 1,5 до 2 млн колиш. громадян СРСР, з них від 250 до 300 тис. українців, брали участь у різноманітних фронтових і допоміжних підрозділах нім. збройних сил, зокрема в Рос. визвол. армії, Укр. визвол. війську, Білорус. краєвій обороні тощо). Квазіурядові структури, аналогічні західно- та центральноєвроп., тут почали створюватися лише в останні місяці війни (Укр. нац. к-т, К-т визволення народів Росії). У берез.-квіт. 1945 частина укр. військ. формувань (бл. 25 тис. осіб у складі 1-ї та 2-ї укр. дивізій, запасної бригади, 2-х охоронних полків, кількох спец. частин та підрозділів) були об’єднані в Укр. нац. армію (УНА) під командуванням ген. П.Шандрука та отримали статус союзника Німеччини (див. також «Галичина», д-зія СС). У світовій сусп.-політ. літ-рі співпраця з окупантами розгля-
дається як ганебне явище, як дії, спрямовані проти інтересів власного народу, д-ви та її союзників. Проте певним винятком з цього загального правила є співпраця з окупантами, до якої вдавалися нац.-визвол. рухи з метою створення власних самостійних держ. утворень (валлонські рексисти (Бельгія), бретонські безен-перротівці (Франція), хорватські усташі (Югославія), словац. глінківці (Чехословаччина) тощо). УНА діяла в складі нім. військ. машини для протистояння наступу Червоної армії (див. Радянська армія). По завершенні війни її вояки були інтерновані союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції. Літ.: Littlejon D. The Patriotic Traitors. A History of Collaboration in German—occupied Europe 1940—1945. London, 1972; Watt D. Nazi Political Warfare: Persuasion and Subversion. В кн.: Carr W., Cecil R. & oth. Hitler’s War Machine. New York, 1975; Windrow M., Burn J. The Waffen SS. London, 1995; Семиряга М.И. Коллаборационизм: Природа, типология и проявления в годы Второй мировой войны. М., 2000; Соколов Б.В. Тайны Второй мировой. М., 2000; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945). Львів, 2003. І.І. Дерейко.
на, П.Чайковського, М.Бруха, Л. ван Бетховена, Дж.Верді та ін. Мистецтво К. відзначалося сильним і красивим тоном, широтою кантилени, неабиякою технікою, худож. завершеністю виконуваного твору. Особливо вражав виконанням п’єс віртуозного характеру. 1897—1906 — викл. Київ. муз. уч-ща, 1906—12 — Петерб. консерваторії. Викладав також у київ. приватних музичних школах М.Тутковського та власній школі в Києві (1905—06). П. у м. С.-Петербург. Літ.: Чечотт В. Концерт г. Колаковского. «Киевлянин», 1889, 17 января; Кругликов С. Концерт Колаковского. «Артист», 1891, ч. 18; Лисенко І. Словник музикантів України. К., 2005. І.М. Лисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЛАБОРАЦІОНІЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
