КОЗОРІС Михайло Кирович (Кирилович; 02.03.1882—03.11. 1937) — громад. та політ. діяч, письменник. Н. в м. Калуш. Перші свої худож. твори опублікував 1907. 1908–12 навч. на правничому ф-ті Львів. ун-ту. Зі студентських років брав участь у соціалдемократ. русі в Галичині. У січ. 1915 висланий рос. військ. властями (див. Галицьке генерал-губернаторство) у м. Томськ (нині місто в РФ). В Україну повернувся влітку 1917, у квіт.—листоп. 1918 ув’язнений властями Української Держави. Весною 1919 призначений повітовим комісаром Західноукраїнської Народної Республіки у Ділятині, потім – у Косові. Разом з Українською Галицькою армією перейшов у Наддніпрянську Україну, згодом опинився в Червоній Українській Галицькій армії. На поч. 1920 вступив до КП(б)У, у трав. цього ж року був делегатом 4-го Всеукр. з’їзду рад у Харкові. У лип.—верес. 1920 разом із Червоною армією (див. Радянська армія) перебував у Тернополі, був чл. Галицького революційного комітету, займався земельними справами. Від вересня 1920 жив в УСРР. Працював слідчим губернського суду (1924—26) і секретарем губвиконкому (1927) у Києві, в наркоматі юстиції УСРР та у ВУАН (нині Національна академія наук України). У цей же час продовжує літ. діяльність. Друкує вірші, оповідання, новели, повісті, зокрема «Село встає» (1929) і «Степ» (1931), романи «Чорногора говорить» (1931) і «Голуба кров» (1932), а також публіцистичні й літературознавчі праці, спомини «Моя зустріч з Іваном Франком» (1930) та ін. У квіт. 1933 заарештований органами ОДПУ СРСР; у жовт. цього ж року за сфабрикованим звинуваченням засуджений на 5 років таборів. Покаран-
ня відбував на Соловецьких островах (див. Соловки). 10 жовтня 1937 засуджений особливою трійкою НКВС у Ленінгр. обл. до розстрілу. Страчений в урочищі Сандармох поблизу м. Медвеж’єгорськ (нині місто в Республіці Карелія, РФ). Реабілітований 1959. Літ.: Рубльов О.С. Михайло Козоріс: Доля інтелігента. В кн.: Український археографічний щорічник, вип. 2. К., 1993; Українська журналістика в іменах, вип. 5. Львів, 1998. П.З. Гуцал.
перешийку, очолював роботи з археол. дослідження території майбутнього підтоплення ГЕС на Пд. Бузі (1930—32). Наприкінці квітня 1936 був заарештований за сфальсифікованим органами НКВС УРСР звинуваченням у контрреволюц. діяльності. Страчений. Реабілітований 12 серп. 1958. Тв.: Археологічні дослідження на території БОГЕСу 1930—1932 рр. К., 1933; Експедиційні дослідження Інституту історії матеріальної культури ВУАН 1934 р. «Вісті ВУАН», 1934, № 8—9; Стоянки родових громад на поліських дюнах. «Наукові записки Інституту історії матеріальної культури», 1934, № 1; Нова палеолітична стоянка (Чулатове-1 Чернігівської обл.). Там само, 1935, № 5—6. Літ.: Шовкопляс І.Г. До 75-річчя від дня народження Ф.А. Козубовського. «УIЖ», 1970, № 8. С.П. Юренко.
2. К., 1996—97; Бачинський М., Черняхівський Г. Козубський Борис Миколайович. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 7. Львів, 2000; Українське державотворення. Акт 30 червня 1941: Збірник документів і матеріалів. Львів—К., 2001. К.Є. Науменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЗОРІС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
