КОЗАЧЕНКО Василь Павлович (25(12).03.1913—02.03.1995) — письменник, громад. діяч. Н. в с. Новоархангельськ (нині с-ще міськ. типу Кіровогр. обл.) в родині селян-бідняків. По закінченні шк. вчився в Ін-ті соціального виховання у м. Умань, вчителював, працював у райкомі комсомолу. Закінчив філол. ф-т Київ. ун-ту (1938), тоді ж почав друкуватися. 1939—41 працював у редакції ж. «Радянська література» (нині «Вітчизна»). 1938—41 вийшли друком його повісті «Пегас», «Данило Скоробогатько», «Перший взвод», зб. оповідань «Золота грамота» (1939). Учасник Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Під час Київської оборонної операції 1941 потрапив в оточення, приєднався до підпілля, був одним з організаторів партизан. загону ім. Чапаєва на Кіровоградщині. 1942 написав повість «Ціна життя» про героїчну боротьбу підпільників проти окупантів. Після війни — на ред. роботі. З 1959 — відп. секретар, заст. голови, 1-й заст. голови, 1973—79 — 1-й секретар правління Спілки письменників України; секретар правління Спілки письменників СРСР, голова ради Спілки письменників СРСР з пригодницької
В.П. Козаченко.
430 КОЗАЧИНСЬКИЙ
і наук.-фантастичної літ. 1957 — чл. делегації УРСР на сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. З 1966 — чл. ЦК КПУ. 1974 перебував у Німеччині. Автор повістей «Атестат зрілості» (1946), «Серце матері» (1947), «Нові Потоки» (1948) та ін.; зб. оповідань «Вісімсот мільйонів» (1953); зб. нарисів «В боях гартована» (1954), «Нью-Йорк зблизька» (1958), «Вершники Челіма» (1963); книжки публіцистики і критики «Головний напрямок» (1976); романів «Отчий дім» (1979) та «Коні воронії» (1989). Окремі тв. К. виходили рос., болг., вірм., литов., нім., польс., угор., франц. та ін. мовами. Лауреат премії ЛКСМУ ім. М.Островського (1963; за повість «Блискавка»); Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1971; за цикл повістей про підпільників «Ціна життя», «Гарячі руки», «Блискавка», «Листи з патрона», «Яринка Калиновська», «Біла пляма»). Депутат ВР СРСР 9-го скликання та ВР УРСР 7—8-го скликань. Нагороджений орденами і медалями СРСР, медаллю ім. О.Фадєєва (1973; за повісті «Блискавка» і «Біла пляма»). П. у м. Київ. Тв.: Листи з патрона, т. 1—2. К., 1973; Отчий дім. К., 1979, 1983; Твори, т. 1—4. К., 1979—80; День слави: Повісті, оповідання, спогади. К., 1985; Коні воронії: Дума про матір. К., 1989. Літ.: Логвиненко В. Літописець народного подвигу. К., 1973; Моргаенко П. Утверждение героического: К 60-летию Василя Козаченко. «Радуга», 1973, № 4; Пінчук С. Василь Козаченко. К., 1973; Строкач Т.А. Наш позивний — Свобода. К., 1975; Писатели — лауреаты премий СССР и союзных республик. Львов, 1980; Герасименко Ю. «... Воля за життя дорожча»: До 70-річчя з дня народження В.Козаченка. «Прапор», 1983, № 3; Скрипченко В. З висоти перейдених років. «Українська мова і література в школі», 1983, № 3; Світло отчого дому: Статті, етюди, есе про Василя Козаченка. К., 1983; Дрофань А. Таким його знаю... «ЛУ», 1988, 24 берез.; Моргаєнко П. Як на довгій ниві. Там само; Килимник О. Літопис життя народного. Василю Козаченку — 75. Там само; Лупейко В. Виміри вірності. «Прапор комунізму», 1988, 25 берез.; Письменники-лауреати Державної премії ім. Т.Г.Шевченка. К., 1989; Гуменна Д. Дар Евдотії: Іспит пам’яті, кн. 2. Балтимор—Торонто, 1990; Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті, т. 5. К., 1994; Василь
Козаченко: Некролог. «ЛУ», 1995, 9 берез.; Килимник О. Плин життя… «Слово і час», 1998, № 3; Його ж. З ріки життя. «ЛУ», 1998, 16 квіт.; У колі друзів. Там само, 1998, 7 трав.; Шевченківські лауреати 1962—2001. К., 2001. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Козаченко Василь Павлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
