КОДИКОЛОГІЯ (від лат. соdех — рукописна книга та грец. льгпт — слово, наука) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає рукописні книги (кодекси). Сама по собі рукописна книга є якісно окремим явищем книжкової к-ри, створеним авторами і видавцями із певною метою й у певний історичний час, вона має характерні матеріальну форму, структуру (систему організації текстів, сторінок, розділів, допоміжного апарату), письмо, оздоблення, а також специфічні особливості побутування, історію тощо. К. досліджує рукописні книги як пам’ятки к-ри, що синтезують через писемні джерела (переважно оповідні) загальнолюдський та індивідуальний досвід, а також відображають характерні для певних істор. періодів соціально-екон., політ., наукові, літературні, освітні та мистецькі тенденції. До кола питань сучасного трактування К. входить увесь комплекс проблем з історії рукописно-книжної спадщини писемного періоду розвитку людства. Практична К. досліджує та з’ясовує: подробиці технології виготовлення кожної рукописної книги; папір, оправу, почерк, чорнило, організацію тексту; оздоблення; оформлення сторінки та оправи; походження книги, її авторів і укладачів, її долю та володарів (зокрема, за примітками на полях книги), її міграцію, попит і ціни на неї. Теоретична К. вивчає рукописні традиції, репертуари книг, історію скрипторіїв (майстерень, де переписувалися книги) та б-к, тенденції розвитку рукописнокнижної к-ри, її нац. особливості, взаємозв’язки з ін. галузями к-ри.
К. тісно пов’язана з джерелознавством, палеографією, археографією, текстологією, дипломатикою, книгознавством, філігранологією, мист-вом книги, маргіналістикою. Зародження К. ініціювали роботи франц. ученого Б.Монфокона, в яких він наприкінці 18 — поч. 19 ст. окреслив коло питань історії кодексів (рукописних книг), що потребують спец. методів аналізу. Вперше термін «кодикологія» був запроваджений у науковий обіг наприкінці 19 — поч. 20 ст., але набув поширення лише в 1920—30-х рр. завдяки зусиллям школи франц. дослідників книги Ш.Самарана. Остаточне визнання він здобув після 1949, тоді міжнар. наук. спільнота підтримала пропозицію франц. вченого А.Дена вживати його для означення науки, що вивчає кодекси. Теор. обґрунтування предмета К. на базі лат. книги належить франц. вченому Ф.Мазе. У складі Міжнар. к-ту палеографів (палеографія вивчає проблеми письма різних джерел), що був організований 1953 в Парижі (Франція), до якого увійшли 18 країн Зх. та Сх. Європи, діє кодикологічна секція. Центри кодикологічних дослiджень лат., грец. і сх. книги є, зокрема, в Неймегені, Римі, Фессалоніках, Празі, Лондоні. Виходять спец. періодичні видання та часописи: «Scriptorium» (від 1946), «Manuscripts» (від 1948), «Manuscripta» (від 1957), «Het Boek» (від 1966), «Quaerendo», «Revue d’Histoire des Textes» (обидва — від 1971), «Bulleten de l’Ekole des Chartes Codices Manuscripti» (від 1975). Питання кодикології слов’ян. кириличної рукописної книги розробляє Міжнар. центр інформації і джерел балканської історії у Софії (Болгарія). Відповідні матеріали публікує «Полата кънигописьная» (Софія). У СРСР диференціація К., археографії, палеографії та книгознавства стала доконаним фактом у 1950—60-х рр. Від 1970-х рр. К. розвивалася в працях, зокрема, О.Амосова, О.Шварц, Г.Прохорова, А.Турилова, М.Ніколаєва, Т.Діанової, Л.Жуковської, Н.Шеламанової, І.Льовочкіна, В.Резанова, Л.Столярової. У 1970-х рр. діяла школа кодико-
395 КОДИКОЛОГІЯ
396 КОДИМА
Кодима. Хрестовоздвиженська церква. 1780. Фото початку 21 ст.
логів лат. та грец. книги (О.Добіаш-Рождественська, О.Люблінська, Т.Луїзова, Л.Кисельова, В.Романова, Є.Гранстрем, І.Лебєдєва, Б.Фонкич та ін.), а також слов’ян. рукописної книги в складі Археогр. комісії АН СРСР на чолі з С.Шмідтом (велася робота з укладання зведеного каталогу слов’ян. рукописних книг у межах СРСР; від УРСР у цьому проекті брали участь М.Візир, В.Свенцицька, О.Купчинський, О.Дзьобан). Кодикологічні дослідження публікувалися в «Археографическом ежегоднике» (Москва). В Україні кодикологічні дослідження почали розвиватися наприкінці 19 — у 20-ті рр. 20 ст. в рамках робіт зі створення наук. каталогів і покажчиків рукописно-книжних джерел (С.Маслов, М.Петров, І.Свєнціцький, І.Франко, В.Перетц, С.Щеглова, М.Сперанський та ін.), а також в процесі аналізу пам’яток рукописної спадщини (І.Огієнко, І.Свєнціцький, П.Курінний, К.Широцький, Д.Щербаківський, О.Маслова й ін.). У 1960—80-х рр. в УРСР вивчалися окремі видатні пам’ятки рукописно-книжної спадщини, передусім їхні текстологічні, палеографічні, лінгвістичні, мистецтвознавчі, літературознавчі аспекти. У ході цих досліджень розроблялися й питання кодикологічного методу (О.Білецький, М.Гудзій, О.Назаревський, М.Геппенер, В.Німчук, В.Русанівський, М.Пещак, Я.Запаско та ін.). Ті чи ін. питання К. досліджували О.Апанович (історія рукописної книги 18 ст.), М.Візир (опис рукописних книг), О.Мацюк (папір та філігранологічні аспекти), Я.Ісаєвич (історія книги).
Ґрунтовне теор. розробляння К. як спец. істор. дисципліни ведеться в Україні від поч. 1990-х рр. 1992 побачила світ монографія Л.Дубровіної «Кодикологія і кодикографія української рукописної книги». У працях Л.Дубровіної, О.Гальченко, О.Іванової, Л.Гнатенко виокремлено кодикографію як систему джерелознавчого описування рукописних книг різного походження й змісту та як методичний апарат кодикології. 1993 створено Ін-т рукопису в Центр. наук. б-ці України ім. В.І.Вернадського (від 1996 — Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського), в його структурі є відділ кодикології та кодикографії, при Ін-ті започатковано періодичний збірник наук. праць «Рукописна та книжкова спадщина України», присвячений археографічним і кодикологічним дослідженням. Сьогодні укр. вчені розвивають кілька напрямів К.: історію мист-ва рукописної книги (Я.Запаско, С.Прудніков); особливості рукописних музичних книг (Ю.Ясиновський, Л.Корній, Е.Клименко); історію і технологію оправи рукописних книг та стародруків (О. Гальченко, С.Зінченко); наук. опис рукописних книг 11—18 ст. (Л.Гнатенко, О.Іванова, Л.Дубровіна, С.Зінченко, М.Іваннікова, Т.Гуцаленко, М.Кольбух, О.Шевчук, Г.Чуба, О.Ясиновська); графіко-археогр. та палеографічні особливості укр. рукописної книги 14—15 ст. (Л.Гнатенко; історію укр. рукописної книги досліджували М.Боянівська, В.Фрис, О.Іванова та ін.). В галузі кодикології лат. і грец. книги працює К.Чернухін, сх. та єврейс. книги — О.Хамрай, І.Сергєєва, польс. рукописної книги — С.Булатова. Літ.: Masai F. Paleographie et codicologie. «Scriptorium», 1950, N 4; Лебедева И.Н. Кодикология — наука о рукописных книгах. «Вспомогательные исторические дисциплины», 1972, вып. 4; Киселева Л.И. Кодикология и новые методы описания рукописей. В кн.: Проблемы научного описания рукописей и факсимильного издания памятников письменности: Материалы Всесоюзной конференции. Л., 1981; Дубровіна Л.А. Кодикологія та кодикографія української рукописної книги. К., 1992; Кодикология историческая. В кн.: Специальные исторические дисциплины. К., 1992; Іванова О.А. База даних «Кодекс» рукописної
книги XVI ст. «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського», 2001, вип. 6; Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні. Львів, 2003. Л.А. Дубровіна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОДИКОЛОГІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
