КОВАЧ Михайло Іванович (27. 10.1909—17.06.2005) — поет, прозаїк, драматург. Чл. Спілки письменників Югославії (1966) та Спілки письменників України (1992). Н. в м. Шид (Сербія) у багатодітній родині залізничника. У м. Шид здобув осн. і середню освіту (1917—25), у м. Кріжевці (нині місто в Хорватії) — диплом учителя. Учителював у багатьох школах Воєводини (нині Сербія). Всюди засновував просвітні т-ва, самодіяльні колективи, з якими виступав на різних мистецьких заходах. Підготував до друку та видав кілька підручників. Згідно з місц. традицією, К. писав літ. мовою югосл. русинів, яких вважав складовою частиною укр. народу, а свою творчість — частиною укр. літ. Разом з М.Винаєм підготував і видав першу антологію бачванорус. літ. Автор оповідань, дитячих віршів (понад 200), драм. творів. У післявоєн. період твори К. друкувалися не лише в Югославії, а й у Пряшеві (нині м. Прєшов, Словаччина; «Дукля»), Києві («Вітчизна»), Львові («Жовтень» — «Дзвін»), Ужгороді (антологія «Там коло Дунаю»), а також перекладалися на укр., сербську, словац., румун., угор. мови та на есперанто. Загалом було видано понад 20 його книг. У 1960-х рр. працював ред. дитячого ж. «Пионерска заградка». За значну творчу спадщину відзначений Спілкою письменників Воєводини (1983). Нагороджений Золотим значком КОС Сербії (1988). Лауреат премії ім. В.Винниченка (1994). П. у м. Нові Сад (Сербія). Тв.: Русько-український альманах бачвансько-сримських писательох. Б/м, 1936; «На швитаню». Б/м, 1952; Ораче. Б/м, 1952; Чловек з народу. Б/м, 1960; Нігда ше не зна. Б/м, 1970; Шветла за цмим видокругом. Б/м, 1971; Хичожчко стара. Новий Сад, 1990; Діаспора. Б/м, 1992; Пробудження русинів. «Дукля», 1995, № 3. Літ.: Михайло Ковач. «Бесіда» (Польща), 1992, № 2; Мушинка М. Патріарх української літератури в Югославії. «Дукля» (Словаччина), 1999, № 3; Папуга И. Михайло Михал Ковач. «Наша газета» (Хорватія), 2005, 4 верес. І.І. Винниченко.
Архіт. пам’ятки: Свято-Михайлівська церква, Свято-Воскресенська церква (1877). У місті встановлено пам’ятник Лесі Українці (1991). Літ.: ІМіС УРСР. Волинська область. К., 1970; Денисюк В. Волинь. Луцьк, 1997. Г.Я. Рудий.
389 КОВЕЛЬСЬКИЙ
Ковель. Благовіщенський собор. Зруйнований в серед. 20 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОВАЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
