КНИГОЗНАВСТВО та дослідження історії книги в Україні. К. — 1) комплекс наук про книгу та книжкову справу; 2) теор. дисципліна про книгу і книжкову справу, синонім поняття бібліологія. Термін «книгознавство» (Bhcherkunde) для означення науки про книгу був уведений до наук. обігу ще у 2-й пол. 18 ст. (вперше його запровадив австрійс. бібліограф і теоретик науки про книгу М.Деніс), однак
до сьогодні загальноприйнятого визначення К. як наук. дисципліни не існує. В рамках книгознавчих досліджень книгу розглядають як складову матеріальної к-ри, вивчають її осн. елементи, типологію, функції, у т. ч. соціальну. До книгознавчого комплексу наук традиційно включають: заг. теорію книгознавства, науки про видавничу справу, поліграфію, книжкову торгівлю (бібліополістику), бібліотечну справу (бібліотекознавство), бібліографію (бібліографознавство), теорію бібліофільства тощо. Кожна з книгознавчих дисциплін становить, у свою чергу, комплекс відносно самостійних галузей знань, напр., до науки про видавничу справу належать: теорія редагування; економіка видавничої справи; теорія мист-ва книги; основи видавничої техніки тощо. Першим, хто почав працювати у галузі К. в учбових і наук. закладах, що діяли на укр. землях, був бібліотекар Волин. ліцею, а згодом університету св. Володимира в Києві П.Ярковський (1-ша пол. 19 ст.; див. Кременецький ліцей). Наприкінці 19 — поч. 20 ст. книгознавчі теми з’явилися у працях багатьох укр. учених, зокрема істориків та літературознавців. Однак стрімке зростання та становлення укр. книгознавчої наукової школи відбулося уже в період нац.культ. підйому поч. 1920-х рр. Саме у цей час були започатковані книгознавчі часописи, зокрема «Книгарь» та «Бібліологічні вісті», на сторінках яких публікувалися численні книгознавчі розвідки як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. З журналами активно співпрацювали рос. книгознавці. У Києві почав діяти Український науковий інститут книгознавства (1922—36). Пріоритетними напрямами його роботи були дослідження в галузі історії укр. книги (С.Маслов, П.Попов, О.Балицький, С.О.Єфремов), періодики (В.Ігнатієнко), мист-ва книги (М.Макаренко, Д.Щербаківський), теорії та практики укладання укр. бібліографічного репертуару (Ю.Меженко, Я.Стешенко, С.Маслов, П.Іноземцев). У цілому наук. робота ін-ту була зосереджена на вивченні комплексу «книга—читач», причому акцент досліджень, на відміну від
книгознавчих центрів Росії, було зміщено на читача. Найвагомішими теор. розробками в цьому плані є праці: В.Іванушкіна «Проблема читачівства та її вивчення»; Д.Балики «Бібліологічна педагогіка (визначення, предмет, межі)», «Ще про наукові та організаційні проблеми книговивчення», «Про класифікацію друків за соціальним призначенням» і К.Довганя «До питання про соціальну функцію книги». 1928— 29 при ВУАН (нині Національна академія наук України) діяло Укр. бібліологічне т-во, осн. напрямом якого було вивчення миства вітчизн. книги. Книгознавчими дослідженнями, насамперед стародруків, у цей час займалися у Всенар. б-ці України (ВБУ; нині Бібліотека національна України імені В.І.Вернадського) та ін. великих б-ках. Розвивалося К. й в укр. емігрантських осередках. Найбільш плідними в галузі К. були Подєбради (Л.Биковський), Прага (С.Сірополко; обидва міста нині в Чехії), пізніше — Мюнхен (Німеччина). Розгром рад. книгознавства і насамперед укр. стався 1931. Гострій критиці були піддані «ідеалістичні та націоналістичні засади буржуазного українського книгознавства», діяльність Ін-ту книгознавства, його дир. Ю.Меженка, ж. «Бібліологічні вісті». Те саме відбувалося у ВБУ і ВУАН загалом. Значна частина книгознавців була репресована, зокрема П.Балицький, Я.Стешенко, М.Іванченко, Й.Залевський, М.Макаренко, А.Артюхова, К.Довгаль, С.Якубовський, В.Іванушкін, С.Кондра та ін. Ті, що лишалися на волі, або відійшли від книгознавчих досліджень (принаймні, не публікували своїх праць), або виїхали з України (Ю.Меженко, Д.Балика). Водночас поодинокі нові книгознавчі публікації були спрямовані на викриття «шкідливих» здобутків попередників. Майже до кін. 1950-х рр. в УРСР не з’явилося жодної вагомої праці з К. чи історії книги, а сам термін «книгознавство» вийшов з активного вжитку. Відродження книгознавчих робіт починається в 1960—80-х рр. Серед книгознавчих дисциплін найбільш активно розви-
вається історія книги, яка на сьогодні є вже усталеною наук. дисципліною. Науки, що вивчають старі книжки, з’явилися відносно давно. Вони досліджували матеріал, з якого виготовлялася книга (папірологія, паперова справа), письмо (палеографія), худож. оформлення (дисципліни, що вивчали мініатюри, книжкову графіку, оправи), рукописні книги (кодикологія) та першодруки (інкунабулознавство). Методи цих дисциплін (зокрема палеографічний, шрифтологічний, друкарський, мистецтвознавчий, типологічний, функціональний, бібліографічний, аналітико-синтетичний) і результати відповідних досліджень часто стають надбанням не лише науки про книгу, а й споріднених галузей знань, тому ці дисципліни не є суто книгознавчими. Але, як правило, вони є однозначно спеціальними історичними дисциплінами, їхні здобутки сприяють розвиткові архівістики, лінгвістики, археографії, історіографії тощо. Водночас розвиваються й ін. галузі істор. книгознавства, які вивчають не лише пам’ятки писемності чи стародруки, історію друкарства та видавничої справи, а й історію книжкового мист-ва, книжкової торгівлі, бібліофільства, бібліографії тощо. Історико-книгознавче знання в Україні формувалось у тісному взаємозв’язку з філол. та істор. науками як міждисциплінарне наук. знання. В 1-й пол. 19 ст. з’являються самостійні наук. праці Є.Болховітінова, М.Максимовича, Д.Зубрицького, присвячені історії укр. книги, що засвідчило початок процесу виділення укр. істор. К. в окрему сферу наук. досліджень. Історію укр. книги вивчали Я.Головацький, С.Голубєв, Ф.Тітов, І.Франко, М.Думитрашко, М.Петров та ін. Цій проблемі були присвячені розвідки членів Бібліографічної комісії при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові, Історичного товариства Нестора літописця, а також історико-філологічного семінару під кер-вом В.Перетца при Університеті св. Володимира в Києві. Укр. істор. К. представлене вагомими працями І.Свєнціцького, І.Огієнка, С.Маслова, П.Попова, І.Крип’якевича, І.Каганова, С.Петрова,
Я.Запаска, Я.Ісаєвича, В.Фрис, О.Дзюби. Останнім часом в Україні активно розвиваються науки на межі К. й ін. дисциплін, зокрема кодикологія (Л.Дубровіна), книжкове пам’яткознавство (Г.Ковальчук), історія видавничої та, загалом, книжкової справи (Т.Ківшар, М.Тимошик, М.Ковальський, С.Петров), бібліопегістика (О.Гальченко), а також мист-во книги (Я.Запаско, Б.Валуєнко, Д.Степовик). Вагомою джерельною базою для історикокнигознавчих студій є дослідження фондів рукописів, стародруків, рідкісних і цінних видань 19—20 ст. найбільших вітчизн. бібліотек, зокрема роботи І.Лосієвського (Харків), О.Колосовської (Львів), О.Полєвщикової (Одеса), М.Шамрай (Київ) та ін. Історико-книгознавчі статті публікуються на сторінках таких видань, як «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського», «Рукописна та книжкова спадщина України», «Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника», а також журналів «Бібліотечний вісник», «Вісник Книжкової палати», «Друкарство». К. як навч. дисципліна викладається у спеціалізованих вузах к-ри, видавничої справи та поліграфії. Літ.: Баренбаум И.Е. Книговедение в системе наук. В кн.: Книга: Исследования и материалы, сборник 50. М., 1985; Беловицкая А.А. Общее книговедение. М., 1988; Мигонь К. Наука о книге: Очерк проблематики. М., 1991; Буран В.Я. Комплекс наук чи комплексна наука? (До питання про природу книгознавства). В кн.: Збірник наукових праць, вип. 3. К., 1995; Немировский Е.Л. Книговедение. В кн.: Книга: Энциклопедия. М., 1999; Ковальчук Г.І. Книгознавча концепція П.Й. Ярковського (до джерел вітчизняної бібліологічної науки). В кн.: Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, вип. 3. К., 2000; Ельников М.П. Книговедение как наука: от шестидесятых к двухтысячным. В кн.: Книга: Исследования и материалы, сборник 80. М., 2002; Ісаєвич Я.Д. Українське книговидання: Витоки. Розвиток. Проблеми. Львів, 2002; Словник книгознавчих термінів. К., 2003. Г.І. Ковальчук.
Книгознавчі дослідження в Західній Україні та українській діаспорі кінця 1930-х — 1970-х років. Після розгрому в УРСР практично
усіх книгознавчих наук. інституцій укр. книгознавчі дослідження проводилися лише в Зх. Україні та в укр. діаспорі. 1937—43 Є.-Ю.Пеленський видавав у Галичині ж. «Українська книга», що мав відновити традицію «Бібліологічних вістей». Книгознавчі розвідки друкувалися також у «Записках наукового товариства ім. Т.Шевченка» у Львові, у ж. «Наша культура» (Варшава, 1935—39). Саме тут публікувалися Л.Биковський, С.Сірополко, Л.Животко, П.Зленко. Питання книгознавства активно досліджували літературознавець М.Возняк (Львів), історики І.Борщак (Париж) та І.Крип’якевич (Львів), мистецтвознавець В.Січинський, філолог і мистецтвознавець І.Свєнціцький, філософ Д.Чижевський (Берлін) та ін. Після закінчення Другої світової війни укр. книгознавство діаспори знову спробувало відновити укр. книгознавчий орган. 1948 В.Міяковський (псевдонім — Вол. Порський) в Аугсбурзі випустив перший (і останній) номер «Українських бібліологічних вістей». У ред. статті він зазначив, що прагне «зберегти святу для кожного українця назву, підкреслити розуміння завдань журналу». Наприкінці 1940-х рр. основні книгознавчі сили укр. діаспори згрупувались у США і Канаді. 1971 у Філадельфії створено новий книгознавчий журнал, своєрідне продовження львівського, «Українська книга», орган бібліограф. комісії НТШ, Товариства укр. бібліотекарів Америки і Т-ва укр. книголюбів. Першим його ред. був Б.Романенчук, колишній співробітник Є.-Ю.Пеленського. 1975 на I з’їзді укр. бібліотекарів, видавців і книгарів США і Канади було ухвалено рішення про створення Укр. книжкового центру. Його провідними діячами стали Д.Штогрин, Б.Романенчук, Б.Винар, М.Прокоп, А.Бедрій, В.Мельничук, Р.Верес та ін. Нині між книгознавцями діаспори і України налагоджуються тісні наукові контакти, скликаються книгознавчі конференції, симпозіуми, «круглі» столи тощо. Літ.: Сірополко В. Василь Анастасевич як бібліограф і книголюб «Українська книга», 1937, № 2; Порсь-
363 КНИГОЗНАВСТВО
364 КНИГОЛЮБ
кий В. Бібліологічні вісті «Українські бібліологічні вісті», 1948, № 1; Фесенко А. Український ренесанс 1920-х років у книгознавстві та його відгуки. «Українська книга», 1972, № 1; Grabowska J. Leon Bykowskiego koncepcja ksiegoznawstwa w bibliotekoznawstwa. Wroclaw, 1974; Голобуцький П.В. Українське книгознавство в діаспорі «Український вільний університет. Науковий збірник», 1995, т. 17; Козакова Н.В. Л.Биковський — кореспондент Українського наукового інституту книгознавства «Історія бібліотечної справи в Україні», 1995, вип. 1; Биковський Л. У службах українській книжці. Львів—Нью-Йорк, 2007. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КНИГОЗНАВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
