КИЕВСКИЙ КЛУБ ПРОГРЕССИВНЫХ РУССКИХ НАЦИОНАЛИСТОВ (до берез. 1917 «Клуб русских националистов города Киева») — позапарт. помірковано права культ.-політ. орг-ція. Створена з ініціативи А.Савенка. Статут був зареєстрований 19 берез. 1908 (його підписали: А.Савенко, І.Рева, проф. Т.Флоринський, протоієрей Г.Прозоров, О.Сидоров та О.Каргер; через 3 роки — 22 груд. 1911 було затверджено нову редакцію статуту). Установчі збори відбулися 6 квіт. 1908. Програмна частина статуту ґрунтувалася на ідеях рос. націоналізму. В ній постулювалася необхідність збереження в Росії унітарного держ. устрою без автономій; декларувалися споконвічний рос. характер Пд.-Зх. краю та єдність рос. народу, заперечувалося існування окремого від рос. народу укр. народу. Головне завдання клубу визначалося як «боротьба з українофільством силами самої України» (станом на літо 1912 етнічні українці становили до 40 % з 736 усіх його членів). В укр. питанні клуб завжди виступав від імені «корінних малоросів» — «русских Малой Руси». Його членами були земле- та домовласники, лікарі, правники, професори (зокрема, 15 професорів Київ. ун-ту та 3 професори Київської духовної академії), купці, відставні військові високого рангу, службовці Пд.-Зх. залізниці, директори та викладачі г-зій, особи духовного стану, велика група чиновників. Його інформаційним органом була газ. «Киевлянин». Керував роботою клубу к-т у складі 18 членів (від 1912 — рада у складі
24 чл.), що обирався річними зборами. Члени к-ту (ради) з-поміж себе обирали голову строком на рік. Головами к-ту були: О.Сидоров (квіт. — листоп. 1908), А.Савенко (в. о., листоп. 1908 — листоп. 1909), проф. В.Чернов (листоп. 1909 — квіт. 1912), М.Чихачов (черв.—листоп. 1912), протоієрей Г.Прозоров (в. о., листоп. 1912 — січ. 1913), знову А.Савенко (січ. 1913 — 1918). Клуб підтримував зв’язки з фракцією рос. націоналістів у Державній думі Російської імперії. У 1911 — листоп. 1915 клуб був колективним членом (із збереженням повної самостійності) «Всероссийского национального союза». Був політ. опорою у Пд.-Зх. краї голови Ради міністрів Російської імперії П.Столипіна, з яким особливо тісно зблизився 1909—11 під час запровадження в 6 зх. губерніях Рос. імперії (у т. ч. Київ., Волин. та Поділ.) виборного земства з куріальною виборчою системою. Мав підтримку київ. губернатора О.Гірса (1909—12). Клуб влаштовував збори із заслуховуванням доповідей та ухваленням резолюцій, звернень, протестів і телеграм, що доводилися до відома урядових кіл, політ. діячів, громадськості, займався видавничою діяльністю. 4—7 жовт. 1909 його зусиллями у Києві було проведено «Западнорусский съезд», який висловився за зміну виборчого закону до Державної ради у Зх. губерніях і за запровадження в них виборного земства. Навколо клубу були створені виборчі коаліції (від октябристів до правих монархістів) на виборах до Київ. міської думи (1910) та до Держ. думи (1912). У складі 4-ї Держ. думи було 14 чл. від клубу (1 від Києва, 8 від Київської, 3 — від Подільської, 2 — від Волинської губерній). 1908— 14 послідовно виступав за подальше обмеження прав євреїв, 1911—13 підтримував «ритуальну» версію у Бейліса справі. Внаслідок його агітації був провалений в Держ. думі законопроект про викладання укр. мовою предметів в народних школах (1908—09), заборонено відзначення 50-річчя від дня смерті (1911) та 100-ліття від дня народження (1914) Т.Шевченка.
У груд. 1913 у клубі стався розкол, з нього вийшла впливова група (кілька десятків членів) правих націоналістів на чолі з проф. П.Армашевським та Ф.Безаком. Ця група в січ.—лют. 1914 заснувала на противагу «ККРН» Київ. відділ «Всероссийского национального союза». З початком Першої світової війни політ. діяльність клубу майже припинилася, поступившись місцем доброчинності. Клуб спільно із Всерос. земським союзом облаштував та утримував у своєму приміщенні від жовт. 1914 до літа 1917 шпиталь для поранених на 60 місць, організовував збір пожертв на комплектацію та відправку на фронт у діючу армію подарунків тощо. 5 листоп. 1915 річні збори клубу ухвалили рішення про вихід з «Всероссийского национального союза», яким фактично підтримали декларацію Прогресивного блоку в Держ. думі та схвалили дії в Думі своїх членів — лівих («прогресивних») націоналістів. Це означало перехід клубу до опозиції. У січ. 1916 рада клубу підтвердила повноваження свого голови А.Савенка — провідного діяча Прогресивного блоку в Держ. думі. Після Лютневої революції 1917 у берез. 1917 клуб як опозиційна до поваленого режиму оргція отримав представництво в Раді громад. орг-цій Києва та змінив свою назву на «Киевский клуб прогрессивных русских националистов». 4 трав. 1917 була ухвалена нова програма-декларація клубу, згідно з нею держ. лад мав будуватися на засадах свободи, поваги до прав і інтересів громадян усіх національностей; своє завдання клуб вбачав в охороні культ.-нац. єдності рос. народу, проте визнавав за тими «малоросами», які вважали себе представниками укр. народу, право нац. самовизначення (у культ. сфері); «Малоросію» пропонувалося розділити на кілька областей з широким обласним самоврядуванням (обласне земство). У черв. 1917 навколо клубу було створено (із залученням ін. рос. орг-цій) «Внепартийный блок русских избирателей» спочатку Києва, а згодом і Київ губ., який брав участь у виборах до Київ. міськ. думи (лип. 1917), до
321 КИЕВСКИЙ
А.І. Савенко.
В.М. Чернов.
Ф.М. Безак.
322 КИЕВСКИЙ
О.О. Кізеветтер.
Всеросійських Установчих зборів (листоп. 1917) та Українських Установчих зборів (січень 1918). 15 жовтня 1917 у приміщенні «ККПРН» відбувся «Съезд русских избирателей» Київської губ. Клуб був у жорсткій опозиції до Української Центральної Ради, виступав проти українізації освіти. Де-факто припинив своє існування в лют. 1918 після того, як у ніч з 15 на 16 (з 2 на 3) лют. 1918 його приміщення було розгромлене більшовиками і згодом реквізоване. Чимало членів клубу брало активну участь у Білому русі. У трав.—серп. 1919 70 колиш. членів клубу (за членськими списками 1911) було розстріляно ЧК у Києві. Видання клубу: Сборник Клуба русских националистов, вып. 1—5. К., 1909—13; Стороженко А.В. Происхождение и сущность украинофильства. К., 1912; Праос М. Что такое ритуальные убийства? По новейшим данным. К., 1913; Сикорский И.А. Русские и украинцы: Глава из этнологического катехизиса. К., 1913. Літ.: Программа-декларация Клуба прогрессивных русских националистов. «Киевлянин», 1917, 6 мая; Edelman R. Gentry Politics on the Eve of the Russian Revolution: The Nationalist Party 1907—1917. New Brunswick, New Jersey, 1980; Andriewsky O. The politics of national identity: The Ukrainian question in Russia, 1904—1912. UMI Dissertation Services. Ann Arbor, Michigan, 1994; Любченко В.Б. Теоретична та практична діяльність російських націоналістичних організацій в Україні (1908—1914 рр.). «УІЖ», 1996, № 2; Коцюбинский Д.А. Русский национализм в начале 20 столетия: Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза. М., 2001. В.Б. Любченко.
жцями у номінації «Журналіст року» («Людина року»). О.І. Ганжа.
«Кіевскій телеграфъ». 1875, 16 листопада. Перша сторінка. Фрагмент.
нування з виразним українофільським, хоча й обережно пропагованим нахилом. Програму вид. реформованої газети розробив М.Драгоманов, який разом з Ю.Цвітковським був її фактичним ред. Від 1875 А.Гогоцька в умовах гострої полеміки, що розгорілася між її вид. та «Киевлянином» на ідейному ґрунті (обвинувачення з боку останнього в українофільстві та сепаратистських тенденціях) зазнавала тиску з боку Гол. управління в справах друку та його місц. органів. 1 серп. 1875 українофіли-громадівці були змушені вийти зі складу редколегії газети. Останній фактичний ред. — М.Ясинський. Закрита на № 71 за 1876 відповідно до пункту 5-го Емського указу від 18 трав. 1876 (див. Емський акт 1876). Літ.: Лисовский Н.М. Библиография русской периодической печати: 1703—1900 гг. (Материалы для истории русской журналистики). «Петроград», 1915, № 607; Ігнатієнко В. Бібліографія української преси: 1816— 1916. Х.—К., 1930; Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. Х.—К., 1930; Животко А. Історія української преси. К., 1999. В.Б. Любченко.
Кізикін. 5—4 ст. до н. е. Аверс і реверс.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЕВСКИЙ КЛУБ ПРОГРЕССИВНЫХ РУССКИХ НАЦИОНАЛИСТОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
