КИТАЇВСЬКА ПУСТИНЬ, Свято-Троїцька Китаєва пустинь — правосл. чол. монастир. Розташов. на пд. околиці Києва, в урочищі Китаї. Виник, за легендою церк. традиції, на місці скиту ченців Києво-Печерської лаври у 16 або 17 ст., за даними писемних джерел, 1716 — тобто тоді, коли в Китаєві було споруджено (на кошти кн. Д.Голіцина) дерев’яну церкву в ім’я преподобного Сергія Радонезького (пізніше її замінено мурованою СвятоТроїцькою церквою з бічними вівтарями на честь преподобних Сергія Радонезького та Димитрія Ростовського.; буд-вом керував С.Ковнір; освячена 1767). 1786 пустинь приписано до КиєвоПечерської лаври. Вона виконувала роль с.-г. «економії» та місця, де перебували на відпочинку ченці похилого віку. Китаївські ченці відзначалися подвижництвом, найвідомішим з них був Досифей (після його смерті, однак, з’ясувалося, що насправді це була жінка, у миру — Дар’я
Свято-Троїцька церква у СвятоТроїцькій Китаєвій пустині. Фото 2000.
Тяпкіна, 1721—76). Від 1898 тут діяв лаврський свічковий з-д. 1835 споруджено трапезну церкву на честь 12 апостолів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИТАЇВСЬКА ПУСТИНЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
